Важко просити про допомогу, коли звикла все сама!

Вітаю, любі!

Іще одне оновлення на цей раз це роман "ПЕРЕСЕЛЕНКА".

Уривок

Жінка хмикає, а тоді знімає окуляри й, примружившись, питає:

— То вас зі села до мене спровадили?

Безпорадно стинаю плечима і тихо кидаю:

— Виходить, що так. Але ви не хвилюйтеся, ми, якщо можна, завтра приїдемо, — беру доньку за руку й винувато додаю: — Ще раз вибачте за пізній візит. Тихої ночі!

Веду доньку від будинку, стримуючи ридання, і вже мізкую, що зараз від’їдемо за село, і я пошукаю у гуглі найближчий хостел чи готель, аби переночувати. Сьогодні мусить бути так, а вже завтра, з новими силами, будемо шукати місце, де зможемо жити хоча б рік — на менше я не згідна. Сама не люблю переїздів, та й доньку смикати з місця на місце — не вихід, їй же у школу потрібно ходити.

Книга тут...

Рада вітати на сторінках цього роману!