- Ну і де ти хвойдився? - Спитав хранитель, ведучи його під кроною дерев.

- Та що це за слово таке, я, між іншим, мандрував, як заможні чоловіки собі дозволити не можуть - тільки у супроводі жінок.

- Знаю я, у якому місці закінчувалися твої мандри. Кажу, хвойдався, значить так воно і є. 

- Та взагалі, яке тобі діло? Вигнанець проклятий, чи тобі мене судити?!

Цауберт втупився у нього, ледь відкривши рота, щоб ненависний гість побачив отруйні ікла, ще й очі зблиснули якось хижо... Він же міг зжерти пронозу просто тут, і ніхто б нічого не сказав. Та минулося: арахнід всміхнувся (що виглядало ще страшніше, бо тепер було видно усі зуби) і махнув рукою, наче найбільше клеймо усього ельфійського роду нічого не значило.

- Більше ні. Скоро я стану господарем власної землі, подалі звідси, де мандрівники не тиняються.

- Роби що хочеш, та на тобі усе ще мітка богині, зрадником смердить за кілометр! - Тріумфально здійнявши в гору кулак (доволі сміливо проти двохметрової істоти), крикнув рудий.

- Твоя богиня хай думає що хоче, моя мене благословила.

Раніше Цауберт боявся цього ельфа, хоч і ненавидів. Так, він був просто хлопчиком для розваг, псуваним, якого жодна порядна ельфійка не взяла б заміж, та від нього принаймні відріклася мати, а не богиня усього народу. Ні, прокляття арахніда нікуди не ділося, і колишні сородичі усе ще можуть дражнити його та принижувати але... Щось змінилося, їхня думка більше нічого не важить. Чому так сталося і за що богиня зненавиділа найгарнішого юнака у селі? Про це дізнаєтеся, якщо підпишитеся на книгу. Оновлення кожен день!

Хранителі лісу