Я дописала книгу. І трохи хочу вам про це розповісти...

Ось і завершилася історія, яка жила в мені майже місяць — "Де живе тиша...".https://booknet.ua/book/de-zhive-tisha-b439545 Це не просто роман, це шлях, який я пройшла разом зі своїми героями, і сьогодні хочу поділитися з вами частинкою закулісся.

Звідки взялась ідея?

Після складної, важкої теми війни https://booknet.ua/book/dva-zhittya-b439034 дуже хотілось написати щось ніжне, світле, таке, що не кричить, а шепоче. Для мене спокій завжди асоціювався з водою, з акваріумом. Я їх обожнюю — можу годинами спостерігати за підводним життям. Але ні, ця книга — не про мене і не про моє кохання (хоч, можливо, колись я розповім і його).

Саме з любові до підводного світу і з'явилась Софія — тендітна, тиха, глибока. А ще весь цей час мене супроводжувала пісня Скрябіна "Мовчати". Так у моїй уяві й виникло те саме місце тиші... А далі вже якось усе пішло: сюжет, атмосфера, навіть фігурка русалки в акваріумі — з’явились самі, ніби чекали свого часу.

Як це було?

Скажу чесно — важко. Я дуже добре знала, яким буде фінал, але шлях до нього іноді губився. Бували дні, коли я тільки обдумувала одну сцену. А потім — сідала й за ніч писала три-чотири глави. Потім знову пауза. Найважче мені дались останні три розділи — я йшла до них довго. А потім — за один день вони народилися самі.

Було бажання додати ще одну сцену на завершення… Але коли почала її писати — зрозуміла: вона зайва. Тиша має звучати правильно. Думаю, ви здогадались, про що я…

Завтра фінал цієї історії.

І наостанок

Звісно, я розумію — текст місцями сирий, можливо, потребує шліфування. Але загалом я собою задоволена. Мені сподобалась ця історія — проста, життєва, щира.

А вам?
Мені дуже цікаво, чи змогла ця тиша доторкнутись і до вашого серця.