Сьогодні поговоримо про один з творів Миколи Давидкіна, який я прочитала в рамках безстрокового марафону.

Сюжет

Уявіть собі ніч на кладовищі, де між рядами могил мандрує висока постать у коричневому подертому балахоні, під каптуром якого нема обличчя — лише пітьма. Це Цвинтарник, завданням якого є збирання душ найжорстокіших грішників, аби вони поповнили ряди війська Темряви. Він не просто старанно працює, а нагло порушує правила збору. Поводир— його слуга і очі, нагадує Цвинтарнику, що можна збирати лише по дві душі на тиждень, але темний балахонець хоче цієї ночі отримати одразу трьох. І чхав він на якісь там правила.

На противагу збирачеві постає справжній янгол, озброєний срібним мечем. Цвинтарник нахабніє, називає янгола простим спостерігачем. І це звучить... мов синонім до слова "слабак". Відчувається, що збирач переконаний у абсолютній перевазі темних сил, але темний недооцінив янгола...

Моя думка про твір

Ідея твору цікава, а атмосфера відповідає історії. Дуже сподобалося, як автор придумав взаємодію між Цвинтарником і його помічником. Поводир — дуже цікавий, гарно прописаний персонаж, схильний триматися в рамках правил. Він побоюється Цвинтарника, але каже йому те, що думає.

У творі мені не вистачило динаміки, якогось "накалу", збурення.

 Хоча динаміка і збурення на нічному кладовищі — це завжди не до добра ).