Вони дивились одна одній в очі.

Спершу — мовчки. Як ті, хто більше не мають потреби прикидатися, бо вже запізно.

Світ навколо сповільнився. Зник звук. Зникло навіть світло — залишилися лише очі.

Леа. Занадто темні кола під очима, як для її віку. Ліве повіко смикається ледь-ледь.

Губи напружено стиснуті.

Погляд — колись навчений бути м’яким — тепер ховає щось важке.

Тремтіння пальців на чашці з кавою.

Лоретта. Світло-сіро-зелені очі не кліпають.

Її погляд — як скальпель. Рівний, прямий, але не злий.

Той, хто не вміє брехати, не витримає такого погляду довше 10 секунд.

Вона не стискає губи. Навпаки — вони трохи розслаблені. Але в цьому немає ніжності.

Це очікування.

Леа наче хоче щось сказати. Навіть відкриває рот. Але не наважується.

Погляд — уже не на зіниці Лоретти, а трохи нижче.

Права рука міцніше стискає чашку.

Лоретта ледь-ледь нахиляє голову. Майже непомітно. Це не рух, а запрошення.

“Давай, — говорять її очі. — Розкажи мені. Все, що ти знаєш”

Гостросюжетний детектив "Тиша після сигналу".

Оновлення завтра, о 06:00.

Не пропустіть!