Привіт! З вами на зв’язку Мелоді Райв! Бачу, що вам подобається моя книга, ви її читаєте і коментуєте. А також підписуєтеся на мою сторінку. І я така рада цьому, що не передати словами!

Вчора я опублікувала наступний розділ. Нижче невеликий уривок з нього, можливо, когось зацікавить:)

Вітер нещадно хлистав по обличчі, розплітаючи мої коси й жбурляючи пасма в усі боки. Скрізь була суцільна темрява, навіть поодинокі зорі поділися, чула лише свист вітру й помахи сильних могутніх крил, кінці яких бачила в русі — вони були темнішими за саму ніч. Повітря на висоті пахло свіжістю й навіть памороззю. Швидкість стискала груди, але я нею не насолоджувалася — все тіло тремтіло від страху й холоду. І це відчуття породжував той, хто ніс мене поміж хмар. Дракон. 

Хто він і куди прямує? Чому викрав мене? Це батьків недруг? Чи мій наречений власною персоною? Від цієї думки я ще дужче стиснулася. Якщо це справді Френц, то він може зробити зі мною що завгодно. Віранійці ніколи не славилися добротою й милосердністю. Вони радше були жорстокими й безжальними монстрами, яких боялися майже всі мешканці нашого краю. 

Не чула, щоб дракони колись виявляли доброту. Принаймні, я таких не зустрічала.

Заплющивши очі, спробувала заспокоїтися й вирівняти дихання, але один із кігтів стискав грудну клітку так сильно, що вона ледве рухалася. Здавалося, якщо викрадач зробить один необережний рух, то просто роздушить мене. Я не могла насмілитися промовити хоч слово. До того ж хоч дракон і був так близько, сумнівалася, що почув би мене крізь цей рев вітру. Свіжого повітря в легені потрапляло все менше, мене накрила паніка, і я почала задихатися. 

Посилання на книгу: https://booknet.ua/reader/dikii-b440844?c=4811982&p=1

Дякую за ваш актив!