Не пропустіть! Новий розділ вже на Букнеті.

Анжеліка не одразу зрозуміла, де вона. Перші хвилини були як глухий сон — наче вона провалилася в себе, глибоко й боляче. Її тіло боліло, губа була розбита, на скроні пульсувала синець. Але вона була жива. Усвідомлення цього розривало її відчуття захищеності — бо жива, але не вільна.

Темна кімната — голі стіни, мінімум світла з лампи під стелею. І знайоме обличчя. Його обличчя.

— Я не хотів так, — сказав він нарешті. Його голос тремтів. — Але ти змусила. Ти ж знаєш, як я тебе кохаю. Я не міг просто так відпустити.

Анжеліка мовчала. Вона більше не хотіла його слухати. Не вірила, що це кохання. Те, що він зробив, було актом контролю, помсти, слабкості.

— Я ж попереджав, — прошепотів він, — ще тоді, коли ти пішла. Ти думала, хтось інший зможе дати тобі те, що я давав?

Розділ 26

Спокійної ночі!