Ділися враженнями, я дуже чекаю! ❤️❤️❤️

Ми почали вечеряти. Я машинально ковтала їжу, хоч апетиту майже не було.

— Вероніко, як пройшла вчорашня вечірка? — поцікавився Харсон, втупившись у мене.

І я, і Колін мимоволі напружилися.

— Чудово, — коротко відповіла я, стараючись зберігати нейтральний вираз обличчя.

— Сподіваюся, Колін не напився? — знову кинув Харсон з легкою насмішкою в голосі.

— Ні, він був тверезий, — відповіла я швидше, ніж хотіла, ніби намагаючись закрити тему.

— А де ви ночували?

Ось воно. Те саме питання, якого я боялася найбільше. Пальці міцно стиснули виделку, а в голові панічно почали крутитися варіанти правдоподібної історії. Та перш ніж я встигла щось сказати, Колін заговорив:

— Ми були в Райдара. Ти ж знаєш, він не п’є. До речі, вони з Веронікою навіть подружилися. Він обіцяв запросити її до свого заміського будинку — показати стайні, навчити кататися на конях.

Я здивовано зиркнула на нього.

— Ніка вміє кататися на конях, — усміхнулася мама. — У дитинстві вона годинами пропадала в конюшні.

Ці слова боляче відлунали в пам’яті. Спогади про те безтурботне літо, про запах сіна, лагідне ржання коней і голос... голос, якого вже немає поруч.

Клубок підкотив до горла.

— Вибачте... я піду до себе, — прошепотіла я, підводячись.