2 день — «коли дзеркало не відображає тебе»

 Ну, що ж, Марафон «4 Дні — 4 Грані Тебе❗️❗️❗️ продовжує тривати ☺️✍️☕. Від себе хочу додати, що нове завдання досить-таки цікаве;))))

✨✨✨✨✨

 Як колись, у дитинстві, різко прокинувся посеред ночі від присутності когось стороннього у кімнаті, чиє зловісне, дихання, а інколи й тяжке зітхання, пробуджували всередині якийсь дивний, незрозумілий страх. Мимоволі поглянув у бік вікна, за яким старе розлоге дерево, що у ці хвилини нагадувало собою чудовисько, шкрябало своїм гіллям, немов пазурами, скло. Місячне сяйво, що іноді з'являлося поміж хмар, малювало на стінах моторошні малюнки, а старий годинник тривожно відбивав секунди.

  Страх далекого дитинства повернувся й тепер виглядав більш зловіще, ніж це було колись. Тремтячою, від окутаного його жахом рукою потягнувся до нічника, але різко зупинився, згадав, що той чомусь перестав працювати. Між тим дихання було зовсім поруч, від чого страх зростав з новою силою. Ледь нащупавши на тумбочці біля ліжка запальничку, клацнув нею. Та блимнула маленьким вогником, неначе прощалася з ним назавжди.

  Захотілося, як тоді, коли ще був малим, покликати маму аби вона розігнала з його кімнати усіх чудовиськ. От тільки цього разу не прийде ні вона, ні батько, що постійно бурчав на нього через його страхи, бо вважав, що він все спеціально придумує. Навіть старша сестра, яка інколи любила ховатися у шафі, щоб його налякати, також не прийде.

  Щось невидиме, стороннє, змусило підвестися з ліжка й підійти до тієї самої шафи й зазирнути у велике дзеркало, що висіло на ній.

- Ні! — несамовитий крик вирвався зсередини, коли побачив у відображенні залитим червоним кімнату, — Ні! — закричав знову, впавши на підлогу й охопивши руками голову, чужим голосом.

  «Миколко, синку, — пролунав у його голові лагідний голос матері, — ти б до нашої нової оселі навідався би. Поприбиравши там треба, бо геть позаростало бур'янами. Та й твоя кімната чекає на тебе».

  Не хотів дивитися ще раз у дзеркало, проте щось знову ж таки примусило це зробити. Там, по той бік стояли його батьки разом з сестрою й дивлячись на нього скляним, відстороненим поглядом та посміхаючись, зловісно шепотіли в один голос:

- Твоя кімната чекає на тебе...