Тема:
«Коли дзеркало не відображає тебе»
Від пані Ульяни
Хто з нас справжня? Я чи вона?
А, можливо, вона — це і є я?
Можливо, те, що я вважала справжнім, — лише маска для інших, а справжня я, дивиться на мене з дзеркала.
Вона стоїть там — втомлена, з порожніми очима, з божевільною посмішкою, а по її руках повільно стікає чужа кров.
Кров… Чия вона цього разу?
Не пам’ятаю.
Я ніколи не пам’ятаю, що відбувається, коли вона бере верх.
Її посмішка сьогодні особлива — хижо-задоволена, майже святкова.
Знаючи її, сьогодні зник хтось… хтось близький мені.
Від однієї цієї думки холодні мурахи повзуть по спині.
Чому?
Чому вона так ненавидить мене?
А, можливо… можливо, вона всього лиш прагне, аби я перестала прикидатися. Щоб я зірвала свої маски й нарешті подивилася правді у вічі.
Вона хоче, щоб я стала собою.
Цілковито.
До останньої краплі крові.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю ☺️ досить цікавенько вийшло.
Так, ви праві, щось між нашими записами щось є схоже, але в мене з трохи іншим підтекстом )))
Оксана Павелко, )))
А тут насправді моторошно) думаю з цього могла б вирости дуже хороша horror книга❤️
Уляна, Це чудово))
Дуже гарно й метафорично.
Romul Sheridan, Дякую))
Гарно ❤️ Люблю таке посилання)
Elaren Vash, Молодець) Цей мені до вподоби)
Цей текст глибокий та моторошний. Дуже добре передані відчуття порожнечі та страху. Вражена тим, як точно ви описали цей стан.
Ася Рей, Дякую)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати