Вітаю!

Хранитель зачарованого лісу — оновлено!

Уривок

— Що це за фортеця? Хто там живе? 

— Це мій дім, а скоро стане і твоїм, — цілком серйозно відповідає чоловік. 

Не маю сил сперечатися, лише зітхаю: стане моїм — то моїм. Хоча від його слів мені не по собі. Я ж звикла вести активне життя. Нічні клуби, різні тусовки, постійний рух та спілкування — я не зможу жити серед цієї сірої буденності. 

Звісно, у лісі красиво, але я розглядаю це лише як варіант вихідного дня: прийшла, погуляла, набралася сил — і додому. Але жити тут? Ні! Тут одичавіти можна. Я точно так не зможу жити. 

— Зможеш, Офрино, ще й як зможеш, — раптом порушує тишу чоловік. — Ти просто іще не пробувала. 

— Хіба ти зачиниш мене у підвалі і не випускатимеш? — невдоволено фиркаю. — Я ж від нудьги пропаду. 

— Не пропадеш, квітко, і нудно тобі не буде — повір! 

— Ти ж не знаєш, що я відчуваю, то й не можеш мене запевняти. 

Переводжу пильний погляд на чоловіка, а він, посміхнувшись, кидає: 

— Не буду сперечатися, але й тебе попрошу не забігати наперед...

Книга тут...

Приємного читання!