1 листопада, 08:37. Бістро на розі.

Моріс сидить за столиком біля вікна, з чашкою чорної кави. Його пальці ритмічно постукують по ложці. Він трохи напружений — Лоретта зазвичай приходить вчасно, але сьогодні її ще немає.

Двері відчиняються. Вона з’являється, як завжди, впевнено, в темному осінньому пальті. Сідає навпроти. Без привітань, без прелюдій — одразу дістає з внутрішньої кишені невеликий зіп-пакет.

— Це з місця аварії, — каже вона, майже пошепки. — Я не могла інакше. Мені потрібно було бачити…

— Що це?

— Уламок лакофарбового покриття. Чорний металік, з матовою підосновою. Не з його машини. У нього був “Мерседес” в кольорі Anthrazitgrau. Ти знаєш.

Моріс бере пакетик. Роздивляється. Морщиться.

— Не “Пежо”. І не “Рено”… Гаразд, я перевірю. І потім скажу тобі.

Лоретта зробила ковток еспресо. Моріс уважно дивився на неї. Та не відводила очей.

— Хтось хотів, щоб усе виглядало, як випадок. Але залишив сліди.

Моріс зітхнув.

— І ти сама, Лоретто?

— Сама. Бо я не пробачу собі, якщо не дізнаюся, хто його вбив.

Вони на мить замовкли.

— Тоді це вже не просто справа, — мовив Моріс. — Це війна.

— Ні, — відповіла вона спокійно. — Це полювання.

Гостросюжетний детектив "Тиша після сигналу". Оновлення завтра о 06:00.

Не пропустіть!