Матрац прогинався між двома щільно переплетеними тілами. Їм було важко. Через сутичку вони спітніли. Втома накачувала хвилями. Але у кожного був довгий робочий день. Більше не було сил битися.  

Кол поклав голову на груди Джина:  

— Ти нікуди від мене не втечеш. Я снитимуся тобі та буду вбивати самими звірячими способами у кожному твоєму сні. Завжди. Тепер ти проклятий мною вголос. І більше ніколи не забудеш про те, як зрадив мене… — Бурмотів він.  

Деякий час Джин лежав без руху. Коли подих Кола вирівнявся, він запустив пальці в його шевелюру. Волосся було гладким і шовковистим. Він відростив його до плечей, бажаючи прикрити шрам на правій щоці:  

— Ти сам придумав цю історію… — Прошепотів він. — Все було не так…  

Засинаючи поперек ліжка, колисаючи заснулого на собі Кола, він уперше подумав про те, що йому справді нікому було розповісти, що сталося.

ОСТРІВ РОЗБИТИХ СПОГАДІВ 

Ваша улюблена авторка, 
Olha Alder ❤