Моє розбив.

Увесь час, що я його писала, я плакала. І хочу вам сказати, що молодим варто попіклуватись про літніх. Бо інколи... вони приймають найгірші рішення. 

— Я рада, що наш Цзян-Цзян знаходить собі хороших друзів. Таких відповідальних і багатих… Ми будемо вам винні, молодий пане. — Скрипучим голосом говорила вона.  

— Ні-ні! — Джин замахав руками. — Нічого не треба! Я прийшов, щоб пригостити вас! Ось і все…  

Родина Гао Цзяна була на дні. Сидячи разом із ним, Джин відчув гострий жаль через те, що не може допомогти їм. Міг лише сам Цзян. Але він був бандитом. І Джин відчаявся.  

Він раптом зрозумів, що ні тиждень, ні два, ні три — не врятують ситуацію. Гао Цзян обрав турботу про виживання в нетрях, інакше його бабуся давно б померла з голоду.  

— Я буду приносити вам їжу. — Пообіцяв Джин, виходячи з дому в супроводі Гао Цзяна.  

— Не турбуйся.  

— Ні. Це угода. Три тижні ти старанно вчишся, щоб добре скласти іспит, а я допомагаю вам з їжею. Потім залишу.  

Гао Цзян холодно оцінив його поглядом:  

— Ти не розумієш. Я не можу піти з роботи.  

Джин не став розпитувати про подробиці роботи. Він бачив усе за станом здоров’я Гао Цзяна. Але все ж наполіг:  

— Гаразд. Просто приходи на заняття з музики.  

— А якщо не прийду? — Він криво посміхнувся, підходячи ближче до Джина. — М?  

Він відверто провокував. Але обрав не ту людину:  

— Тоді я більше не зможу допомогти тобі. — Різко сказав Джин.  

Гао Цзян фикнув. Він вважав, що Джин конкретно підставив його. Але хотів спробувати скористатися ще однією можливістю.  

— Я прийду о четвертій.

ОСТРІВ РОЗБИТИХ СПОГАДІВ. Кожне непарне число о 21:00

Ваша улюблена письменниця, 
Olha Alder ❤️

Ще ближче ми у телеграм-каналі "Вільхова Садиба"