Ми часто чекаємо на неї. Думаємо, що муза має з’явитися у правильний момент — коли є натхнення, тиша, трохи вільного часу. Але, мабуть, ви помічали: муза приходить не за розкладом. І не завжди з посмішкою.
Іноді вона — це втома.
Або слово, яке сказали вам не вчасно.
Або запах старої книги.
Або зустріч, яка раптово змінила щось у вас.
Цей блог — не про великі теорії.
Це — розмова.
Проста, жива, чесна.
Я просто хочу вас запитати:
Що для вас є муза?
Що змушує вас говорити, писати, творити? Що не дає спокійно мовчати?
Якщо маєте бажання — спробуйте відповісти:
- Моя муза — це…
- Я надихаюся, коли…
- Мене змушує творити…
Не обов’язково красиво. Просто щиро.
Бо іноді саме з таких відповідей народжується щось справжнє.
Якщо хочете — поділіться вашими думками в коментарях.
Або залиште їх тільки собі.
Головне — не ігноруйте те, що з’являється всередині.
Муза — не примха. Вона — привід.
Для чесності. Для змін. Для дії.
Дякую, що читаєте.
І, можливо, цей блог — теж стане для когось музою.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМоя Муза — обнаглівша.
Може прийти серед ночі, коли Попелюшка вже без туфельки тікає з палацу. А мій Джек, навпаки, вривається мені в голову, з розмаху сідає за уявний письмовий стіл і починає диктувати — слово за словом, день за днем. І байдуже, що третя ночі. Сон зникає.
Я беру телефон, відкриваю нотатки — і все. Кілька годин минають, а пальці вже не відчувають клавіш.
Іноді вдень те саме — муза хапає за шиворот, садить за книжку, і я пишу до оніміння.
Бо коли говорить пірат — мовчить усе інше
Марія Енріх, І вам дякую за такі щирі та приємні слова! :)
Для мене Муза - це коли слова просто "виливаються" на папір, вириваються з душі. Коли я не думаю довгенько, як краще описати ті чи інші події книжки, а пишу так правдиво і переконливо, з такими деталями, ніби сюжет - не плід моєї уяви, а я насправді була очевидцем подій і особисто знала героїв, а тепер просто розповідаю їхні історії.
Місця, події, люди, музика, книжки теж дарують несподівані візити Музи. А взагалі я з впевненістю можу сказати, що коли переживаю якісь сильні негативні емоції чи ж просто дуже сумую, то моя Муза просто не відлипає від мене. Так і страждаємо удвох, приправляючи все трагізмом...
Шайна Даймонд, Дякую вам. Ваш коментар — це вже окрема мініновела. І в ній живе та сама Муза, про яку хочеться мовчки читати довго.
Для мене Муза не примха — а дарунок. Не привид — а присутність. Вона не змушує — а закликає. Не вимагає — а дає. Інколи, коли я дозволю собі лінуватися — вона сумує. Така вона, моя Муза))))
Марія Енріх, ❤️❤️❤️☺️
Муза... Мабуть, якесь зображення в інтернеті, пісня. А найголовніша Муза, коли читач пише приємний коментар. У мене саме так :)
Тея Калиновська, Це дуже точно. Бо найбільше надихає — коли тебе читають. Коли хтось бачить у твоїх словах частинку себе.
Дякую за такі теплі рядки. Вони — теж муза ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати