Уявіть собі людину, яка відкриває ноутбук, щоб писати книгу.
Вона — зосереджена. Вона — натхненна. Вона знає, чого хоче.
Це не я.
Хоча... стоп. Цього разу — це трошечки я.

Бо спершу все йшло за класикою:
— загуглила, скільки важить чайник
— пішла мити одну (ОДНУ!) ложку
— відкрила Paint і намалювала карту вигаданого міста (на ній більше кольору, ніж у моїй душі)
— розплакалась над огірком (він був такий… зелений і самотній)
— написала перше речення, стерла
— написала нове перше речення, злякалась його геніальності
— написала блог (оцей)

Але потім…
я таки написала главу.
і зробила схему стосунків героїв.
 вийшла ідеальна пентаграма.

Там усе чесно:
— любов,
— ненависть,
— зрада,
— нездорові обійми,
— і хтось випадково закликає нечисть (не злісно, просто… так сталося).

Можливо, цю схему скоро заборонять у 12 країнах, але виглядає вона дуже впевнено. І головне — з неї можна читати як з карти Таро.

А ви як там?
Теж сидите над вордом, ніби це кнопка запуску ракети, а не просто текст?
Чи, може, у вас уже готовий план, сюжет, любовна лінія і фінал? (У такому випадку, будь ласка, вийдіть. Я вас боюсь.)