Інтерактив з читачами

Всім привіт)

Нещодавно проводив один невеличкий інтерактив з читами у себе в соціальних мережах, хотів поділись що у нас вийшло)

Загальна ідея була - дати можливість читачам створити персонажа, що буде вписаний у мій світ, і, забігаючи наперед - скажу що це було дуже круто! =)

Спершу про свої відчуття та плани стосовно такого формату. 
Мені сподобалась подібна взаємодія і я б хотів періодично проводити таке. Можливо не завжди з персонажами, а щось типу "придумаємо подію разом", навколо якої можна буде побудувати невеличке оповідання/історію для книги "Історії з 'K'", але про це іншим разом)

Стосовно "Створімо персонажа" зараз було 9 пропозицій(5 в телеграмі, 2 у фейсбуці та 2 в інсті), і спершу я думав, що робити "голосування" стосовно варіантів, але згодом мені стало цікаво спробувати об'єднати все те, що ми разом створили =)

Перша деталь - він любить Пармезан. Щож, непоганий початок. 
Далі стрибок на професію - прибиральник, але під прикриттям.
Далі знову продовження ідеї професії - елітний охоронець/тощо. Цікаве комбо)

Наступна деталь додає йому ще більшої глибини - аферист. Що-ж, важко уявити як це кріпиться, але на цьому етапі в мене вже були деякі думки стосовно цього.

Наступна деталь - "Людина-Неведимка". Чесно - я твір не читав, але багато чув про нього, тому спершу я витратив на нього. Ґріффін цікавий персонаж, деякі елементи його характеру в цілому почали підходити до ідеї, що виникала після попередніх відповідей.

Далі - "Вміння передбачати ситуації на декілька ходів наперед". Назвімо це розвинутою інтуїцією і ще деякими деталями світобудови, які поки не буду розкривати.

Далі дві деталі, що мені написали в лс(Цікаво, що люди вирішили писати не в коментарі, а саме в лс :D)

"Секрет родини" та "Погана вдача"

Маючи всі ці деталі - я почав думати, як можна об'єднати ці деталі. Тому зустрічайте - Безіменний(Поки-що) колишній офіцер.

***

Чоловік ~40 років. Виріс на одній невеличкій планеті-колонії, що довгий час зберігала свою часткову незалежність від Імперії. З молодих років хотів стати детективом і покинути цю діру, переїхати кудись у краще місце, вивчав закони Імперії, щиро вірив у її добрі наміри.

Його батьки були фермерами, а бабуся володіла унікальними знаннями - вмінням виготовляти пармезан. Але вона була ще та карга. Знаєте, така вже клішована бабка, що вічно бурмоче, які всі погані, і ніхто не достойний володіти цими секретними знаннями.

Малий герой декілька разів пробував дізнатись рецепт, адже ці кубики блідо-жовтого сиру, що так смачно віддавали горіхом, будоражили його рецептори. Але бабка майстерно шифрувалась, і ніхто з сім'ї ніколи не бачив, як та його готує. Вона ніколи не продавала його, ніколи не говорила про роботу - лише бухтіла на людей довкола.

Згодом йому вдалось добитись мрії - поступити у Школу Молодших Офіцерів Третього Ступеня. Він показав один з найкращих результатів на практичному іспиті, знищивши всі приховані цілі.

Роки йшли, хлопець сумлінно навчався. Навіть мав нагоду охороняти конвой самого Шкр-Дракс-Обр - одного з Скрадів-міністрів, представника ради. Тоді він вперше побачив синього Скрада. Він добре знав, що такі не залітають у такі місця просто так.

Хлопець робив усе, щоб той його помітив та взяв у Елітну Гвардію. Людям туди потрапити було неможливо, але він щиро вірив у пропаганду: "Імперія складається з кожного з нас". Фраза, яку він чув з самого дитинства.

І навіть коли цей синьо-шкірий міністр проігнорував його, він усе ще був певен у тому, що на це є об'єктивна причина: він недостатньо вправний.

Наступні роки пройшли у звичній рутині: він допомагав батькам на фермі та вічно сварився з ними, адже ті були далеко не найвірнішими Імперії та хотіли вберегти сина від шляху, який він обрав. Але це приводило лише до серйозних сварок, і зрештою він просто втік з дому у двадцять два.

Єдине, що він взяв з дому - плащ. Той самий, що зберігався у його родині як реліквія з далекого минулого.
І одне відерце нарізаного пармезану. Той, на диво, міг стояти у бездоганному вигляді місяцями.

Трохи грошей він мав - зібрав, працюючи в охороні порту та під час малочисельних виходів у космос. Так, на орбіту. Так, як простий збирач мотлоху. Але для нього це було велике досягнення!

Він домовився зі своїм начальником - на ім'я Фокс. Йому довелось віддати цілих 1000 кредитів, щоб той записав його у "добровольці" на місію до Глеба-2. Від одного Дреко він чув, що там є велике поселення з населенням у цілих п’ять мільйонів!

Дорога туди була важка. Його посадили на якийсь мотлох, що ледве не розвалювався, заходячи у гіперпростір.

Наступні десять років пройшли з перемінним успіхом. Йому швидко вдалось пробитись у місцеву поліцію, але просування по службі не було. Він бачив, як усі не-Люди легко пробивались вище, а йому просто говорили: "Ваших особистих якостей недостатньо."

З кожною відмовою його віра у систему падала, а жага повернутись до батьків зростала. Він не наважувався подзвонити їм і був упевнений, що ті вже забули про нього. Кожен наступний рік давався все важче: його зарплата не змінювалась, а ціни лише росли.

Коли на початку служби він міг дозволити собі щотижня купувати пармезан, хоч той і був гірший за бабусин, то вже за п’ять років - навіть на одяг потрібно було збирати декілька місяців.

Зрештою, йому довелось займатись маленькими махінаціями, щоб мати хоча б на їжу, але його швидко зловили й з ганьбою звільнили зі служби. Він швидко опинився на вулиці. Псевдо-друзі відвернулись від нього. Він намагався знайти будь-яку роботу, але ніде не затримувався довше, ніж на тиждень.

На третій десяток він уже не пам’ятав, коли його рот востаннє відчував цей чудовий горіховий смак, але все змінилось, коли на вулицях він познайомився з Варбом - старим Ґаргом, що також вимушено жив на вулиці вже половину життя. Разом вони доволі непогано жили. Той навчив його деяким секретам, а також основним вмінням волоцюги - прикидатись кимось іншим та мистецтву крадіжки.

Його посилена інтуїція часто допомагала йому відчувати людей і читати їх. За наступний рік вони непогано обжились - змогли дозволити собі знімати різного роду готелі завдяки махінаціям з кредитами. Їм, звісно, не вдавалось пожити там більше місяця, але цього було цілком достатньо, щоб назбирати грошенят та набити животи.

Варб ніколи не розумів, чому ця людина так любить ці кислі жовті кубики незрозуміло чого, а хлопець не міг пояснити весь спектр відчуттів від кожного шматочка, який торкався його язика.
 
Але все змінив один день. Під час чергової операції з "обробки" якогось багатого молодика - той неочікувано дістав лазерний пістолет і почав шмаляти по них. Вони ледве втекли, і герою здавалось, що тепер вони у безпеці.

Але потім він помітив рану на Ґаргі. Крізна діра на лівому боці.

Смерть єдиного друга сильно вразила його, і той вирішив, що більше не може залишатись на цій планеті. Вона забрала у нього все. Зібравши все, що в них лишилось, він замаскувався під прибиральника на кораблі, що летів до Еквіноксу, де хлопець мав почати нове життя.

***

А чи був у когось схожий досвід?)
Що ви як автори думаєте про подібні інтерактиви?)

P.s для всіх читаів книги - розділ основної трилогії завтра. Залишилось два до фіналу, який, як я сподіваюсь справить на вас саме те враження, на яке я очікую! =)

P.s.s якщо вам цікаво доєднатись до такого - запрошую в телеграмчик)