Вітаю, любі!

Історію Анни та Ярослава — оновлено!

Сьогодні розділ від Ярослава.

Уривок 

Анна не йшла на контакт з тіткою і налякано казала, що не знає її. А за кілька хвилин нашого перебування у спальні вспровадила нас. Попросивши залишити її у спокої. 

Коли ми з Оленою опинилися у вітальні, жінка одразу накинулася на мене. 

— Тільки не кажи, що тепер ти відмовишся від Анни? 

Великими очима дивлюся на жінку, здогадуюся про, що вона боїться і мене це дратує. 

— А чому я повинен від неї відмовлятися? 

— Ярославе, не прикидайся дурненьким... — шипить Олена, поправляючи довгі кучері. — Тут же не озброєним оком видно, що в малої дах поїхав. 

— Олено Романівно, після вашої заяви, я вже сумніваюся, що ви адекватні... 

Після цих слів жінка перейшла на крик та особисті образи. Але я обірвав її на пів слові. 

— Перепрошую, Олено Романівно, але з мене досить! Покиньте наш дім і не приходьте більше сюди ніколи. Я покликав вас, аби спитати поради, можливо допомоги, а ви... — жінка великими очима дивиться на мене і спантеличено кліпає. А я, користуючись її спантеличеністю, роздратовано наказую. — Залиште наш дім, я вас більше не затримую.

Книга тут...

Приємного читання!