Як виявляється, я вже третя, хто пише рецензію на цей твір «Кіт Шредінгера»  https://booknet.ua/book/kt-shredngera-b425981  в рамках марафону https://booknet.ua/blogs/post/363457

Буде однозначно важко. Але я спробую.
Почну з назви — це те, що мене зацікавило при обранні твору. Автор в назві вже заклав глибокий сенс цього твору. (Обожнюю котів у будь-яких станах.)Та відсил до експерименту.
З перших рядків тексту захоплює і тримає в напрузі до останнього слова. І моя думка, коли я побачила кінець твору, була: невже це все? Я хочу ще.
Але повернімося до початку. Дві реальності, що зіштовхнулися. Реальність телевізора і реальність за вікном — це і є для мене експеримент Шредінґера.
“Я цього не бачу — значить, його не існує.” “Я це побачив — але маю знайти причину, що переконає мене, що воно не існує.” Це шлях, який обирає дід Семен.
Чомусь мені це перегукнулося з дуже частим атеїстичним сприйняттям Бога: “Я Його не бачу — отже, Його не існує.”
І, о диво, теоретик-фізик сусід виявляється віруючим і приймає нову реальність, що, можливо, і рятує йому життя.
Образ кота ( для мене кішки ), це образ-символ, який матеріалізувався з нашого прагнення все ще достукатись, допомогти зрозуміти і побачити правду. І ми всі в цьому прагненні — живі і мертві одночасно.
Окрема дяка за мову написання і цей контраст. Він безцінний. “Няв” ніколи не стане “мяу”.
Хоча твір і невеликий, він має всі необхідні складові, що робить його цілісним. Хотілося б більше такої літератури з глибоким сенсом, над якою будеш сидіти і роздумувати.
Ну і, мабуть, це знову не рецензія, а те, як я відчула цей твір серцем.