Сто живих свічок, які вирішили: цей голос із темряви вартий уваги.

Можна було б сказати пафосно — «це лише початок шляху». Але правду кажучи, шлях почався значно раніше — тоді, коли я вперше виклала текст у світ і почала рахувати не лайки, а удари серця.

100 підписників — це не число. Це магія. Це коли відкриваєш сторінку вранці, а там: «ти не сама». Хтось читає. Хтось живе твоїм болем. Хтось хоче ще.

Я не знаю, ким ви працюєте, кого кохаєте і чого боїтеся. Але я знаю точно:

• Ви відчуваєте.
• Ви думаєте.
• Ви — з тих, хто бачить тріщини у світі й не відвертається.

І саме тому ви тут. І саме тому я тут — щоби писати далі.

Мої персонажі — не вигадані. Вони народжуються з того, що болить. А ви — ті, хто приймає їх без наркозу. Ви не тікаєте, коли темно. Ви не смієтесь, коли дивно. Ви просто залишаєтесь. І це більше, ніж я колись могла мріяти.

Дякую вам. За присутність. За кожен жест, кожне мовчазне "я тут".

Ваша підтримка — це бензин для моєї шизоїдної музи, яка перетворює реальність у історії. І обіцяю: попереду ще багато — прекрасного, жахливого, еротичного, страшного, справжнього.

P.S. Якщо вам цікаво, що відбувається по той бік сторінки — заходьте до мого телеграм-каналу «Муза під шафе». Там я не тільки пишу, там я дихаю. І вас туди запрошую.