— Нічого я не ревную! — Мія надула губи, але очі видавали її з головою. Вони були прикуті до хлопця й дражнили своєю глибиною. — Мені просто не подобається, що ти йдеш рятувати інших дівчат, коли я в небезпеці.

Аріл повільно нахилився ближче до неї й прошепотів, обпікаючи ніжну шкіру:

— Ревнуєш... — його голос проникав всередину, отруював кров і змушував серце битися частіше, пропускаючи удари.

— Аріле, так нечесно... — тихо мовила Мія, відчуваючи, як паморочиться в голові.

Його запах, такий рідний, ніжно окутував її, дозволяв розчинитися в ньому й забути про всі суперечки. Злість миттєво відступила, даючи місце почуттям.

Читати тут ☺️