Ви теж це помічаєте?
Спочатку герой — невпевнений, невмілий, з купою недоліків. Нічого не вміє. Усі над ним знущаються.
А потім оп! сцена в темному лісі / бійка / кульмінація сюжету — і він РАПТОМ:
- перемагає майстра бою (хоч ніколи не тренувався),
- читає стародавню мову з каменя (а в школі мав двійки),
- переконує всіх повірити в нього (хоч раніше навіть говорити боявся).
Без підготовки, без логіки, без розвитку. Просто "так треба сюжету".
Чесно? Це збиває. Це не ріст персонажа, це сюжетна магія.
Саме через це я в своїй книзі поступово даю натяки, чому Вайнона поводиться саме так. Чому вона мовчазна, гостра, з відстороненим поглядом. Це не просто “характер такий” — за цим стоїть глибока історія, біль і боротьба, про яку вона мовчить.
І вже в новому розділі починається її тернистий шлях — і фізичного, і емоційного перетворення.
Це не буде “прокинулась — стала героїнею”. Це буде повільний, складний, болючий шлях.
І так, я знаю — хтось вже звернув увагу, що Вайнона поводиться інакше з Рафаєлем.
Але НІ — це не через банальне “ой, він же головний любовний інтерес, тому вона з ним м’якша”.
Все не так просто.
А як ви ставитесь до такого?
Ви пробачаєте це, якщо сцена епічна, чи вас це виводить так само, як і мене?
Які книги чи герої вас так дратували?
Якщо ви любите персонажів, які не стають героями магічним чином, а змінюються крок за кроком, через втрати, внутрішні битви і вибір — ласкаво прошу в “Чорну Пелюстку на Мармуровому Хутрі”.
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯк в аніме )))
Наталія Шепель, Та насправді у багатьох аніме більше поясненнь ніж у тих творах що визвали у мене бажання написати цей пост)
Але так, в аніме таке часто практикують.
Ой, а скільки попелюшок, яким раптом зробили макіяж і зачіску, одягли у декольтоване плаття і вони - хоба!ніби в ньому і народилися.
Дієз Алго, Ой, так! Попелюшок у нас — хоч греблю гати!
Прямо якісь внутрішні принцеси, що дрімали до першого декольте й туші.
Я от теж вважаю: якщо героїня колись була герцогинею/аристократкою й просто опинилася в біді, але в минулому вже знала, як тримати спину в корсеті, ходити на підборах і усміхатись, коли хочеться вдарити — то окей. Тоді логічно, що вона швидко “входить у роль”.
Але коли дівчинка-замарашка, яка все життя жила на вулиці, раптом стає вишуканою леді за один вечір — це вже рівень “казочка без пояснень”. І виглядає це часто дуже… ммм… зашкварно, згодна на всі 100%.
Я за те, щоб видимі зміни мали під собою внутрішню або сюжетну основу, а не просто "бо красиво ж!"
Я за те, щоб персонаж розвивався поступово і обгрунтовано. Якщо в нього з'являються якісь здібності, або просто він стає сильнішим і вправнішим, то не в один момент, а докладає до цього зусиль)
Анна Лір, Повністю підтримую!
Я теж за те, щоб зміни в персонажі були поступовими, логічними і відчутними. Бо коли герой раптом стає "супер" без жодного натяку на зусилля — це одразу вибиває з історії.
Єдине, як я ще можу прийняти різку зміну, — якщо це прямо вписано в сюжет. Наприклад:
герой знаходить артефакт, який дає силу (і це не просто “привіт, магія”, а щось з наслідками);
або його поглинає прокляття, скажімо, щось на кшталт вовчої люті чи "сказу", що тимчасово робить його сильнішим, але не без наслідків;
або він платить за силу чимось важливим — тоді це теж працює.
Але коли зміни не підкріплені нічим, крім “ну він же головний”, — це вбиває живу історію.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати