Рецензія на  "Під Покровом Купола" Bozdan

Прочитала "Під Покровом Купола" Bozdan у рамках марафону від Тетяни Гищак, і поспішаю поділитися враженнями!

Автор веде читача динамічною оповіддю, що не дозволяє занудьгувати з перших сторінок. Напруга відчувається фізично, ніби ти стаєш свідком всіх подій, динаміка, особливо  в епічному фентезі, для мене головний чинник хорошого твору. Втім, тут Автор дещо перестарався. Бо навіть у пролозі події перебігають занадто швидко. Так, пролог дуже інтенсивний, він містить багато різних моментів, і пробудження персонажа, і атака дракона, і бій з демонами, самопожертва слуги, вуличний бій, фінальний поєдинок із драконом, і, фух, я втомилась перелічувати, а Автор вмістив все це в одну сторінку! Можливо, метою було якомога швидше і глибше занурити читача у вир подій самого лору, але тут, як на мене, краще або менше подій і краще їх прописати, або змінювати темп оповіді. 

У творі цікава подача персонажів, вони ніби безособові, тобто читачу не вдасться знайти жодних імен. головний герой, власне просто "Герой", король, просто "король", слуга "слуга" і так далі. І якщо основний персонаж ще якось розкривається протягом твору, то інші персонажі так і лишаються безособовими, ми нічого про них не знаємо, крім загальних рис, і не переймаємось їх присутністю у творі, неначе вони НПС у комп'ютерній грі, їх розвиток протягом історії доволі поверховий. Це не добре, і не погано просто факт. Хоча мені не вистачає крутого антагоніста, не збірного персонажа типу демонів чи дракона, а повноцінного із мотивацією та бекграундом. Але це моє бачення, я жодним чином не намагаюсь сперечатись із задумом Автора.

Звісно, я  одразу ж проникаюся головним героєм, бо його втрата і таке неочікуване пробудження викликає сум і занепокоєння. Складно уявити, через, через які душевні муки пройшов герой, усвідомивши де він і що сталося. Втім, це не завадило йому одразу ж кинутись рятувати столицю. 
Він повністю відповідає типажу епічного героя і в цьому, власне і полягає певна проблема. Нам розповіли про його минуле і воно справді дуже болісне, втім глибини героя не вистачило, він не має тієї емоційної складності, яка б дозволяла читачу пізнавати його з кожним розділом і усвідомлювати, що він не такий простий і передбачуваний, як міг здатись на початку. Я не маю нічого проти архетипічних персонажів, вони є фундаментом для створення чогось нового, але це особисто мені не дозволило рефлексувати й відчути весь його біль повністю. Я ніби сприйняла це, але не усвідомила. Втім, мушу зазначити, що твір містить чимало сцен, які викликають емоційну напругу, сцена у тронній залі, безперечно одна з таких, розгубленість, гнів та розпач героя можна було відчути на собі. 

Світобудова вражає, лор справді багатий і заслуговує на великий перелік продовжень, спін-оффів та приквелів. Це потенційно може стати багаторівневою збіркою із великою кількістю історій та персонажів. Взагалі концепт тисячолітньої ізоляції королівства, закидає вудочку на епічні розгорнуті конфлікти у наступних частинах. Тож читач однозначно буде зацікавленим від прологу і до самого кінця.

Коли в першому розділі ми отримали згадку про трьох друзів-зрадників героя, ця новина не сприймалась як щось насправді хвилююче, бо це було подане в одному реченні без емоційної прив'язки. Тож навіть те, що приносило біль герою не дозволило читачу зрозуміти його. Втім, уже на другому розділі, сцена, коли герой зустрічається із колишнім другом, що перетворився на демона є, безумовно, найсильнішим моментом розділу. Тут ми відчуваємо і зраду, і бажання спокутати провину. Герой постає перед нами борцем не лише із демонами зовні, а й з тими, що є всередині й ця внутрішня боротьба зачепить читача. Сам бій описаний із притаманною автору динамічністю та деталізацією. І попри те, що сцена сама по собі була доволі короткою, у зв'язку зі своєю глибиною, вона сприймалась із необхідною напругою та епічністю.

Герой у цьому розділі проявив особистий прорив, прийнявши рішення закрити розлом. Тут він постав перед нами не лише героєм, чий обов'язок рятувати чи солдатом, що виключно виконує накази, а й простою імпульсивною людиною, що як і ми всі, нерідко керована емоціями, а не навпаки. У наступному розділі герой стикається із посиленням того внутрішнього конфлікту, який ми спостерігали в попередніх частинах. Він міркував про стійкість до потоку, і як і належить епічному герою, його рішучість знищити вежу лише підкреслює силу волі персонажа.

Цей розділ, на відміну від інших, сприймався трохи менш динамічним за попередні, оскільки в ньому не було другорядних персонажів, через що він сприймався дещо важче за попередні частини оповіді. Мені знадобилось трохи більше часу, щоб сприйняти та прочитати все до кінця.

Також у творі автор припас для читача рояль в кущах. Герой блискавично робить висновок, що вежу можна перенаситити. Це, звісно, має бути логічним, бо все, що можна "зарядити", можна і "перезарядити" чи зіпсувати акумулятор. Тож магічний артефакт, що "харчується" магією, в теорії можна вивести із ладу "перегодувавши" нею. Але ж могло бути й інакше? Вежа могла видати великий сплеск отриманої магії й знищити все довкола чи відкрити собою розлам у Всесвіті. Маю на увазі, звідки у героя, що прокинувся після тисяч років можуть бути такі глибинні знання у складових/природі/механізмі вежі? Це здалось несподіваним і дещо швидким виходом із критичної ситуації. Втім, можливо, я просто не маю досвіду спілкування із геніями, що справді дуже швидко адаптуються до ситуації та одразу, без помилок знаходять правильні рішення.

Про те, що герой є природженим лідером не виникало сумнівів від самого початку. Та його емоційний діалог із "королем порожнього королівства" і справді відгукується. Не знаю, чи пов'язано це із сучасними реаліями, чи з чимось ще, але цей момент був доволі сильним, хоч і дещо прямолінійним. Король здався швидко і пристав на пропозицію виділити загін. Втім, я бажаю списати це на переконливість героя все ж він таким і є.

У розділі з'являються і другорядні персонажі, ця частина твору розширює перспективу, змушуючи читача, що (можливо, але не точно) занудьгував на попередніх розділах, знову напружитись і уважно стежити за перебігом подій. Герой отримує загін, виданий королем і тепер ми матимемо змогу побачити не лише дії героя на самоті, а й цікаву командну роботу та перевірити його лідерські якості у дії. І тут ми справді переконуємось у тому, що герой має навички управління і грамотного керування загоном. Опис зборів, де кожен пропонує свої ідеї, створює відчуття спільної мети та поглиблює персонажів, представляючи їх людьми, а не шаблонами на тлі. Особлива напруженість відчувалася при появі підкріплення та листа короля. Ми ще більше переконуємось у тому, що сили й справді обмежені, а успіх місії не просто потреба – це необхідність. 

Протягом всіх розділів автор веде нас, атмосферою темного таємничого середньовічного фентезі. З епічними батальними сценами, монархічною ієрархією, зброєю відповідного ґатунку та магічними ритуалами. Та наприкінці він вводить сучасні технологічні аспекти. Таке раптове поєднання створює враження зламу самого жанру, ніби перед нами відкрили простір до мультивсесвіту. І це цікавий прийом, бо змушує збадьоритися і захопливо чекати на розв'язку.

Яскраво відчувається тривога і неспокій, терміновість всіх подій. Персонажі мають діяти швидко, вчитися миттєво, адаптуватися негайно. І вся складність невідомих для їх світу технологій викликає посилену реакцію читача, коли усвідомлюєш наскільки всі вони вже виснажені, а кінця й не видно, далі ще запекліший бій, з якого не кожен повернеться.
Знову ж таки, постає питання глибини персонажів. Загін сприймається єдиним цілим, ми не бачимо індивідуальності чи різниці персонажів, це один груповий персонаж, без характеру чи деталей. Може це і на краще, бо читач не встигне перейнятися учасниками групи, втім їх втрата не справлятиме такого глибинного значення на читача. Це, як статисти у кіно. Вони є, і мають значення для сюжету, але для глядача лишаються таким собі живим тлом.

Фінал книги зустрічає нас дуже гнітючими описами моторошного і спустошеного світу, що акцентує увагу на контрасті з минулим, про яке згадує герой після побаченого. Розділ насичений напруженими бойовими сценами з детальними описами хореографії бою. Тут героя подано якраз через його внутрішні переживання, чого мені не вистачало протягом всього твору, читач бачить краще розкриття його мотивації. А поява демона із його власним обличчям створює доволі сильний емоційний конфлікт, що якраз чудово резонує з тим внутрішнім конфліктом героя, за яким ми спостерігали протягом твору. 

Фінал історії лишає багато питань, звісно для отримання відповідей варто прочитати продовження, а я бачу, що автор активно працює над третьою частиною.

Коли завершуєш книгу жанру епічного фентезі, яку читав майже місяць із перервами, не віриться, що вона має таку скромну кількість сторінок. Бо подій у ній чимало і динаміка оповіді викликала у мене відчуття, ніби я бігла спринт разом з героєм. Завершивши прочитання, я відхекувалась, тримаючись за бік і намагалась скласти всі свої враження у притомний текст, що було, зізнаюсь непросто. Твір викликає багато емоцій, а прописання боїв та мотивації героя, змушувала мене щоразу затамовувати подих. 

Книга варта уваги на всі сто відсотків. Я б дуже хотіла, аби всі поціновувачі та автори жанру епічного фентезі мали змогу ознайомитись із цією роботою. Певна буде дуже багато коментарів та ідей від колег. Тож із задоволенням запрошую всіх, кому імпонує напружений сюжет, майстерно прописаний лор та епічні битви! А всіх, хто завітав у гості до мого блогу, рада вітати й прошу підтримати автора у коментарях, він заслуговує на увагу і збільшення аудиторії!

Дякую, пане Bozdan, за Вашу роботу і, що поділилися нею із нами. Успіхів Вам, творчої наснаги та розширення Вашого неймовірного Всесвіту!

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️