Анонс нового розділу "Тиші після сигналу"

Він говорить небагато, зважено. Голос — рівний, холодний. Очі наче сірі, але з жовтавим відтінком, що змінюється залежно від світла. На скроні — тонкий рубець, якого не було видно одразу. Підборіддя завжди трохи підняте — ніби він у постійній обороні.

— Ви маєте близьких? Родичів?

— Ні, я сам по собі. З дитинства.

Лоретта не перепитує. Вона лише записує. Але не слова, а враження. Її пальці ледь помітно стискають ручку.

Холод наче пливе по спині. Не як метафора. Фізично.

Коли сесія завершується, вона м’яко посміхається. Але всередині — лід.

Вона бачила його. Десь. Під якимось іншим ім’ям. В іншій оболонці.

Паркувальний майданчик, засипаний опалим листям. Через годину.

Лоретта сидить в своїй “Рено-Лагуні”. Дістає смартфон.

— Алло, Морісе. У мене щойно був пацієнт. Поль Арно. Тридцяти дев’яти років. Але… є дещо цікаве.

Не пропустіть! Оновлення — завтра о 06:00. Але! Якщо ніхто (раптом що, це не стосується двох найвідданіших читачок) не заходитиме на сторінку і активності не буде — графік публікації зміниться і складатиме 2 рази на тиждень, у понеділок та четвер.

Попередні розділи — тут.