Згорток лишався під лавкою. Ніхто до нього не торкався.

— Порожньо, — врешті сказала Лоретта. — Це може бути або добре, або дуже погано.

— Хочеш сказати, він знає, що його хтось “пасе”?

— Не виключено. Або навпаки — перевіряє, чи не “пасуть”.

Сергій перевів погляд на дзеркало.

— Тоді чекаємо.

Вони мовчали ще кілька хвилин.

Раптом — кроки. Із-за рогу вийшла жінка.

На вигляд — років двадцять п’ять. Довгий темний плащ, капюшон. Сумка через плече. Хода рішуча, але без поспіху. Вона прямувала просто до лавки.

Лоретта напружилась, нахилилась уперед.

— Вона зупинилась… — прошепотіла. — Присіла. Робить вигляд, що шукає щось у сумці.

Жінка нахилилась, зробила легкий рух рукою — і згортка під лавкою вже не було.

— Маємо її, — каже Сергій. — Тепер головне — не втратити.

— Вмикай фари,  — командує Лоретта. — Але на відстані. Не наближайся.

— Зрозумів, — Сергій клацає підрульовим перемикачем, і фари “Мерседеса” загоряються.

Не пропустіть — оновлення завтра о 06:00)) Попередні розділи тут.

Буду дуже радий вподобайкам, коментарям і, звісно, прочитанням)