Рецензія на твір Дієз Алго Рука, що гойдає колиску 269 сторінок.
В рамках марафон Тетяни Гищак 

Першим, на що звертаємо увагу, - це зовнішній вигляд книжки.

Так, зустрічають по одягу, і з книжками те саме.

Обкладинка.

Тут усе добре. Жодних тобі напівоголених чоловіків із намальованими м’язами чи пластикових красунь із нереальними формами. Стримано, зі смаком, навіть трохи загадково - що вже викликає симпатію.

Назва.

Тут я трохи здивувалась. Назва здалась знайомою, і не дарма - є такий фільм 1992 року. Спочатку подумала, що книга - якась адаптація чи натяк. Але ні, жодного зв’язку, просто збіг.

Жанр.

Признаюся чесно, спершу стало лячно. Все ж любовні романи - не зовсім моє. Зазвичай там або одне й те саме, або сюжет настільки прозорий, що його видно ще з анотації. Але ця книга приємно здивувала. Вона виявилась глибшою, ніж я очікувала, і зовсім не схожою на типову «рожеву» історію.

Анотація.

І от тут - камінь спотикання. Мабуть, саме через неї я раніше й не наважувалась узятися за читання. Уривок з тексту, винесений на звороті, разом із жанром налаштовували на щось чергове й передбачуване. Але як же приємно помилятися!

Зміст.

Коли читаєш першу главу, одразу виникає ціла купа запитань: що відбувається? Про що все це? Де я і хто ці люди? Ледь прориваєшся через якісь дивні речення - усе здається заплутаним і трохи хаотичним. Враження - так собі. Та, мабуть, саме це і передає стан головного героя, який сам у замішанні, розгублений і не зовсім розуміє, що з ним коїться.

Згодом, щойно минає цей перший бар’єр, стає легше. Ти починаєш звикати до стилю автора, пливеш за сюжетом і поступово занурюєшся в світ, який виявляється досить атмосферним, живим і продуманим. Він відчувається об’ємним: існує не лише в межах однієї кімнати чи розмови, а має свою глибину. Тут і трохи історії, і релігійні мотиви, і власні звичаї - усе це розкривається поступово, саме тому сприймається природно.

Головні Персонажі.

У цій історії ви не знайдете шаблонних владних босів із холодним поглядом чи секретарок із травмованим минулим, що мріють про кохання. Ні, тут усе інакше.

Перед нами - жінка, яка, скориставшись шансом, виборола собі шматочок щастя. Вона не чекала, поки хтось її врятує. Вона сама зробила крок - ризикований, сміливий, несподіваний. Така собі бунтарка, яка наважилась кинути виклик усьому: батькові, нареченому, суспільству, правилам. І саме ця її рішучість, навіть у слабкості, справила приємне враження. Вона не ідеальна, але жива, щира - і саме цим чіпляє.

Чоловік.

Ось він викликає враження: «А чому б і ні? Чому б не одружитися з тією, що поряд?».

Він довгі роки кохав іншу, вірив, чекав, сподівався - та врешті зазнав зради. А тепер поруч з’являється інша жінка: не ідеал, не мрія з юності, зате - жива, справжня. Затишна, тепла, уважна. Та, з ким просто добре. І це вже багато. Його вибір не виглядає втечею чи компромісом. Скоріше, це - зріла потреба в спокої, прийнятті, теплі.

Негативний персонаж.

Такий собі недочаклун - не надто страшний, не надто переконливий. З ним доволі легко впоралися, і особливої загрози від нього не відчувалося. Ніби й ворог, але більше для галочки.

Втім, склалося враження, що його історія ще не завершена. У ньому є щось недосказане, недорозкрите. Можливо, це тільки початок, і далі він з’явиться з новою силою.

Окремо хочеться сказати про світ.

Він - атмосферний і переконливий. Настільки реалістично прописаний, що навіть не виникає бажання ставити під сумнів жодної деталі. Просто приймаєш його як є - живий, логічний, із власними правилами та ритмом.

Так, у ньому присутня магія - але вона не вибивається з загальної картини. Не створює дисбалансу, не спрощує сюжет до «махнув рукою - і все вирішилось». Навпаки, вона вбудована в структуру світу природно: як частина культури, релігії, побуту. Усе гармонійно, без надмірностей. Це - один із найсильніших боків книги.

Мова автора.

Чесно кажучи, як на мене - досить суха. Стиль письма не завжди «чіпляє» емоційно. Часто трапляються речення, які більше нагадують репліки зі сценаріїв: короткі, прості, без особливого настрою. Наприклад: «Сів. Подивився. Помовчав.» - усе лаконічно, але водночас без глибини.

Такий підхід іноді працює - створює ефект стриманості або напруги. Але якщо це триває протягом усього тексту, починає трохи втомлювати. Хоча, можливо, саме такий стиль обраний свідомо - щоб не відволікати від дії, тримати ритм швидким і динамічним.

Але все ж іноді бракує емоційної насиченості.

Помилки (чия б корова мичала).

Так, вони є - і, на жаль, їх досить багато. Передусім кидається в очі нестача розділових знаків. Іноді речення просто спотикаються: то бракує коми, то тире не там, то пряма мова оформлена якось дивно. Усе це створює відчуття недопрацювання, ніби тексту бракує фінального шліфування.

Крім того, трапляються русизми - слова або звороти, притаманні російській мові, які ріжуть око в українському тексті. Це дрібниця, але вона псує загальне враження, особливо для уважного читача.

У будь-якому разі, помилки не катастрофічні, і більшість із них можна легко виправити під час коректури. Було б бажання - а матеріал для полірування є.

Чи варто читати цю книжку?

Так, без сумніву. Вона захоплює - і ковтається буквально за один день. Сюжет тримає увагу, персонажі викликають емоції, а світ настільки живий і продуманий, що легко забуваєш про все довкола.

Це та книга, яка не просто розважає, а ще й занурює у свій всесвіт - із головою. Якщо шукаєте історію, яка дозволить вирватися з реальності й прожити кілька годин в іншому світі - ця книга варта уваги.