Як ви поводитеся, коли бачите своїх однокласників?
Сьогодні будемо говорити про життя і про мене.)))
Останнім часом я їжджу в магазин за морозивом. :) (Сім'я просить, адже моє улюблене шоколадне морозиво тільки щоб це був справжній, смачний шоколад — такого немає) Ну ви розумієте. Спека, літо, хочеться чогось прохолодного. І в останні дні так відбувається, що в той час, як я приїжджаю до магазину, а це завжди по-різному, то там стоять мої хлопчики однокласники (колишні, ще зі старих часів) і хлопчики старші, але всі вони мого віку або старші за мене на два роки. І ось, як тільки я їх бачу, то у мене трапляється ступор. У прямому сенсі цього слова.
Знаєте, відчуваю себе так, як героїні в СЛР романах. Відповісти можуть, але перед тим у них там щось вимикається або замикається. І добре, я готова не звертати на них уваги, але мені так хочеться провалитися крізь землю, що прямо зараз готова копати цю яму.
Все стає гірше, коли вони починають сміятися або вітатися зі мною. Щоб ви розуміли, в інші моменти ніхто з них до мене і словом не обмовляється, а тут відразу "привіт". Це стає останньою краплею мого самовладання, і ось тоді я можу зробити дурницю.
Сьогодні все було точно так само, і я просто не можу зрозуміти, що відбувається зі мною або з ними. Ні, ну реально. Що в моїй зовнішності такого смішного? Чому я просто не можу підійти до них, як це роблять інші, і привітатися?
На ці питання, я, на жаль, відповіді дати не можу. Або це через те, що я один раз прочитала в інтернеті, що хлопчик першим повинен підійти й привітатися, завести розмову, а потім я. Ну, або ж вони дурні, і я собі надумала.
Але ось такі ситуації для мене є стресом.
А як у вас? Бувають або були такі ситуації? Або це суто моя проблема.
Ні, просто я вже втомилася думати про причини, чому я на них так реагую, чи то вони на мене так реагують, і змирилася з думкою, що вони дурні й все.
Зараз сиджу і думаю, а чи не в книзі я? Або, можливо, потрапила в книгу.
По суті кожне життя - це історія з унікальними правилами. На основі деяких життів може вийти навіть ціла книга! І дуже багато людей відчувають себе у цій книзі, наче вперше, наче це початок циклу.
P.S. Особисто я у своїй власній історії десь на кінці другої книги :)
Все дитинство провела разом з хлопцями, з ними було легше. З років 17 починалася дружба з дівчатами.
Чи буває незручно перед чоловіками чи хлопцями в якихось ситуаціях? - Ні
Як поводжусь з однокласниками? - Ніяк. Взагалі за 500 км від дому їх важко зустріти. Нещодавно з дівчатами зібралися, найняли автобус і поїхали туром в Карпати. І знаєте з ким я найбільше спілкувалася? - З водієм! Хоча був цілий автобус подруг
Якось так…
Не звертайте увагу на всіх. Зараз Вам незручно, а через тиждень і не згадаєте що було.
Тамара Юрова, Рада, що ви змогли відвідати Карпати))) Те рада за те, що у вас все так гарно. Бажаю успіхів, багато читачів. І всього найкращого (✿^‿^)
Колись у мене була подібна ситуація. Я тоді примудрилася гепнутись на східцях магазину на очах у компанії хлопців. Від сорому хотілось випаруватись на місці і стерти собі пам'ять. )) Хтось з них почав сміятись, а хтось - кинувся допомагати піднятись на ноги. Зараз мені з цього смішно, а тоді я дуже через це хвилювалась.
Ніколи такого не було, завжди вільно спілкувалася із хлопцями і дівчатами особливо свого віку, а після школи ще більше. Але вам щиро співчуваю, навіть не знаю які слова, вам казати.
Нікнейм, Це і не потрібно. Люди різні. А в мене в селі вони ще й люблять тикати у твої недоліки. Тож, мені вони до лампочки. Просто вирішила поділитися такою кумедною ситуацією.
Колись було так само. Це невпевненість) З досвідом та часом це минає, якщо над цим працювати) Я, наприклад, позбулася страху, адже доводилося багато взаємодіяти з різним типом людей) Зараз якщо зустріну однокласників, то підійду першою) А взагалі пам'ятаю, що червоніла завжди, пітніла та коїла, або казала дурниці, але це було тоді, коли я дуже піклувалася про те "що подумають про мене", "а що скажуть про мене". А чому вони з мене сміються? А група людей взагалі не з мене сміялася, просто я все брала на свій рахунок) Психологія людини складана штука)
Та ні, це ви ще не в любовному романі.
Чому? Тому що й досі немає "головної чоловічої ролі", а є лише "епізодичні" або, як то кажуть, суто "масовка".
А ось коли з'явиться Він, єдиний та неповторний, то тоді... вам буде начхати на всіх отіх дурнів, щодо яких ви переймаєтеся зараз, під час відвідування магазину, бо вони просто зникнуть з вашого життя )))
Це називається — знецінення ситуації. З боку хлопців. Воно може бути й зі сторони дівчат. Віч-на-віч — вже інакше. Тоді ситуація напряму залежить від тебе. Й кожен боїться зганбитися. Колективний сміх — прояв незалежності від ситуації. Тобто — а що я? А нічого. А вона що? А вона (він) одина (один) теж нічого... Це нормально)))
А я не люблю шоколадне морозиво, я взагалі не люблю нічого з шоколадом, торти, печиво, булочки, цукерки. В мене подібних ситуацій не було, а якщо я їх бачу то просто не звертаю увагу, а вони теж так роблять, і це супер, що вони не говорять до мене, бо я привіт то скажу, а потім соромитися починаю))
Мабуть, ми просто рухаємося далі, і наші шляхи розходяться. Це не означає, що з нами щось не так. Просто змінюються пріоритети, коло спілкування, інтереси.
Можливо, справа не в тому, що ти чи вони "дурні", а просто ви по-різному сприймаєте світ і соціальні взаємодії. І це нормально. Важливо не змушувати себе робити те, що тобі некомфортно, і дозволити собі відчувати те, що відчуваєш.
Дякую, що поділилася цим! Це дуже відгукується.
Привіт! Розумію твої почуття, Поліно. Це справді непросто, коли ось такі, здавалося б, буденні ситуації викликають стільки стресу. Зізнаюся, у мене теж бувають моменти, коли я почуваюся ніби "не в своїй тарілці" в компанії певних людей, і часом хочеться провалитися крізь землю, коли вони починають "привіт" казати, хоча зазвичай і словом не обмовляються. Це дійсно вибиває з колії.
Ти зачепила дуже цікаву тему про те, як ми реагуємо на інших, і як вони на нас. Іноді мені теж здається, що це просто вони якісь "дивні", а іноді починаєш копатися в собі і думати, що ж не так зі мною. Але, знаєш, з часом приходить усвідомлення, що не завжди все має логічне пояснення, і не завжди справа в тобі. Просто бувають люди, з якими ти "не сходишся", і це нормально.
Щодо спілкування з однокласниками/одногрупниками – я тебе чудово розумію. У мене теж з колишніми однокласниками кілометри, а з одногрупниками… ну, не те щоб зовсім не хочу спілкуватися, але й великого бажання немає.
Сьогодні анонс книги, яка не просто кинула мені виклик. Це була боротьба. На межі… Дарк-романи — не зовсім моя стихія. Але… Реліз відбудеться: ❤️❤️❤️03.02.2026 о 21:00❤️❤️❤️ вже завтра ви дізнаєтесь,
Вітаю! Я хочу висловити свою подяку за марафон Коло взаємного читання авторці Яніні Фенікс. Це був чудовий досвід в марафоні такого формату, а саме для невеличких творів. Дякую було цікаво та пізнавально.
На що здатний ШІ. Штучний інтелект вміє багато. Помилки в тексті вишукує не гірше за людину. Втім, і власних припускається з не меншою легкістю. А ще має нестримне бажання допомагати ближньому. От і мені, коли я вирішила
Моя історія "Тінь її обітниці" добігає кінця, тому сьогодні буде спойлер не до вечірніх глав, а до завтрашнього фіналу! Хто ще не додав цю книгу собі в бібліотеку — саме час це зробити, адже вже зовсім скоро ви зможете
Я взяла участь у літературному флешмобі від Чарівної Мрії "Різнобарвне кохання"! Я презентую вам– слеш, у світ гри. Де злодій та герой повинні будуть битися пліч-о-пліч. Кохання та битва. Світло та Темрява. Моя
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиПо суті кожне життя - це історія з унікальними правилами. На основі деяких життів може вийти навіть ціла книга! І дуже багато людей відчувають себе у цій книзі, наче вперше, наче це початок циклу.
P.S. Особисто я у своїй власній історії десь на кінці другої книги :)
Вадим Булава, Тоді у мене це вже третя, і скоро вже буде кінець. (｡•̀ᴗ-)
Все дитинство провела разом з хлопцями, з ними було легше. З років 17 починалася дружба з дівчатами.
Чи буває незручно перед чоловіками чи хлопцями в якихось ситуаціях? - Ні
Як поводжусь з однокласниками? - Ніяк. Взагалі за 500 км від дому їх важко зустріти. Нещодавно з дівчатами зібралися, найняли автобус і поїхали туром в Карпати. І знаєте з ким я найбільше спілкувалася? - З водієм! Хоча був цілий автобус подруг
Якось так…
Не звертайте увагу на всіх. Зараз Вам незручно, а через тиждень і не згадаєте що було.
Тамара Юрова, Рада, що ви змогли відвідати Карпати))) Те рада за те, що у вас все так гарно. Бажаю успіхів, багато читачів. І всього найкращого (✿^‿^)
Колись у мене була подібна ситуація. Я тоді примудрилася гепнутись на східцях магазину на очах у компанії хлопців. Від сорому хотілось випаруватись на місці і стерти собі пам'ять. )) Хтось з них почав сміятись, а хтось - кинувся допомагати піднятись на ноги. Зараз мені з цього смішно, а тоді я дуже через це хвилювалась.
Полiна Крисак, ❤️❤️❤️
Ніколи такого не було, завжди вільно спілкувалася із хлопцями і дівчатами особливо свого віку, а після школи ще більше. Але вам щиро співчуваю, навіть не знаю які слова, вам казати.
Нікнейм, Це і не потрібно. Люди різні. А в мене в селі вони ще й люблять тикати у твої недоліки. Тож, мені вони до лампочки. Просто вирішила поділитися такою кумедною ситуацією.
Колись було так само. Це невпевненість) З досвідом та часом це минає, якщо над цим працювати) Я, наприклад, позбулася страху, адже доводилося багато взаємодіяти з різним типом людей) Зараз якщо зустріну однокласників, то підійду першою) А взагалі пам'ятаю, що червоніла завжди, пітніла та коїла, або казала дурниці, але це було тоді, коли я дуже піклувалася про те "що подумають про мене", "а що скажуть про мене". А чому вони з мене сміються? А група людей взагалі не з мене сміялася, просто я все брала на свій рахунок) Психологія людини складана штука)
Діана Козловська, Це точно.))
Успіх вам))) (✿^‿^)
Та ні, це ви ще не в любовному романі.
Чому? Тому що й досі немає "головної чоловічої ролі", а є лише "епізодичні" або, як то кажуть, суто "масовка".
А ось коли з'явиться Він, єдиний та неповторний, то тоді... вам буде начхати на всіх отіх дурнів, щодо яких ви переймаєтеся зараз, під час відвідування магазину, бо вони просто зникнуть з вашого життя )))
Сергій Ляховський, (≧▽≦)(≧▽≦)(≧▽≦)(≧▽≦)
Роблю вигляд, що я їх не бачу, і вони мене не бачать))
Полiна Крисак, А найчастіше — просто намагаюсь не заходити кудись разом з ними або чекаю, поки вони підуть))
Це називається — знецінення ситуації. З боку хлопців. Воно може бути й зі сторони дівчат. Віч-на-віч — вже інакше. Тоді ситуація напряму залежить від тебе. Й кожен боїться зганбитися. Колективний сміх — прояв незалежності від ситуації. Тобто — а що я? А нічого. А вона що? А вона (він) одина (один) теж нічого... Це нормально)))
Romul Sheridan, Фух, це здорово. Ніколи не чула про таке. Дякую))
А я не люблю шоколадне морозиво, я взагалі не люблю нічого з шоколадом, торти, печиво, булочки, цукерки. В мене подібних ситуацій не було, а якщо я їх бачу то просто не звертаю увагу, а вони теж так роблять, і це супер, що вони не говорять до мене, бо я привіт то скажу, а потім соромитися починаю))
Вікторія Вецька, В нашому селі я таке правило: з всіма бабусями і дідусями треба обов'язково вітатися.
Серед підлітків, таке правило не діє)))
Мабуть симпатичні парубки?☺️☺️☺️
Анжеліка Вереск, Я б так не сказала. До того ж, коли ти вчишся із своїми однокласниками, то знаєш їх краще, чим просто хлопця.
Мабуть, ми просто рухаємося далі, і наші шляхи розходяться. Це не означає, що з нами щось не так. Просто змінюються пріоритети, коло спілкування, інтереси.
Можливо, справа не в тому, що ти чи вони "дурні", а просто ви по-різному сприймаєте світ і соціальні взаємодії. І це нормально. Важливо не змушувати себе робити те, що тобі некомфортно, і дозволити собі відчувати те, що відчуваєш.
Дякую, що поділилася цим! Це дуже відгукується.
Ася Рей, Дякую ща зазирнули. Все, рішеня прийнято. В ліжко, під плет, чай з собою і пішла писати історії))))
Привіт! Розумію твої почуття, Поліно. Це справді непросто, коли ось такі, здавалося б, буденні ситуації викликають стільки стресу. Зізнаюся, у мене теж бувають моменти, коли я почуваюся ніби "не в своїй тарілці" в компанії певних людей, і часом хочеться провалитися крізь землю, коли вони починають "привіт" казати, хоча зазвичай і словом не обмовляються. Це дійсно вибиває з колії.
Ти зачепила дуже цікаву тему про те, як ми реагуємо на інших, і як вони на нас. Іноді мені теж здається, що це просто вони якісь "дивні", а іноді починаєш копатися в собі і думати, що ж не так зі мною. Але, знаєш, з часом приходить усвідомлення, що не завжди все має логічне пояснення, і не завжди справа в тобі. Просто бувають люди, з якими ти "не сходишся", і це нормально.
Щодо спілкування з однокласниками/одногрупниками – я тебе чудово розумію. У мене теж з колишніми однокласниками кілометри, а з одногрупниками… ну, не те щоб зовсім не хочу спілкуватися, але й великого бажання немає.
Ася Рей, Так, люди, вони такі складні. Іноді, я їх зовсім не розумію. Мені здається, що мені простіше розмовляти з моїми персонажими, чим з людьми.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати