У школі нічому не вчать
Коли почався карантин через ковід, багато дітей і батьків заверещали.
Виявляється, сидіти в одній клітці й дивитися один на одного нестерпно важко. Важче, ніж піти з дому вранці й зустрітися пізно вночі, щоб буркнути «привіт» і не бачитися до наступного ранку.
Чим довше тягнувся час обмеженого пересування, тим більше скарг почало надходити від батьків: «Діти нічого нічому не вчаться на карантині! Відкривайте школи!»
А я була в школі та бачила, як діти вчаться в школі. Також ніяк. Не всі, ні. Але ті самі топові, круті «хлопці», за компанією яких багато хто тягнувся в надії зрівнятися з ними.
Адже вони рішучі. Прогуляти — ми перші. Покурити за рогом — ми перші. Жувати на уроці промаслений смердючий пиріжок з їдальні — теж ми встигаємо. І навіть в пінг-понг на перерві пограти, посмоктуючи каву три в одному з гранованого стакана — теж встигали.
Навчилися ті, хто хотів вчитися.
Мали мотивацію у вигляді оцінок, успішності, вступу на бюджет або ременя.
В результаті, всі влаштувалися як хотіли. І в досить рівних умовах. Ті, хто рвали себе на шматки, і ті, хто взагалі не знав, що взагалі-то несуть відповідальність.
Мені карантин пішов на користь.
Я підтягнула деякі зовсім слабкі предмети. І перестала бажати спати по 12 годин, коли в доступі було тільки 8.
І всі ці крики: «Дітей до школи!» від небажання і невміння батьків займатися своїми дітьми і розмовляти з ними. Тому що вони такі ж. Божеволіють від відповідальності й нормально влаштувалися в житті.
Нормально. Як усі.
Так я до чого. Академічна освіта ніколи не стане на одному рівні з самоосвітою і пошуком індивідуальних наставників.
Коли я побачила фільм «Мен Суанг», я зрозуміла, що не маю жодних знань з історії Таїланду. Взагалі нуль. У школі цього не вчать. А мені цікаво. То що, говорити, що карантин все зіпсував?
Не займаючи дитячу позицію, я стала шукати інформацію сама. І написала прекрасну оповідь «Путтюбан». Одна з найбільш недооцінених книг на моїй сторінці.
Вона про далеку країну. Зовсім не як усі.
Ваша улюблена авторка,
Olha Alder ღ
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ вчора пропустила ваш блог. Я, як вчитель з досить гарним стажем, дуже високо оцінила вашу сміливість у написанні такого блогу))) Скажу від себе. Виховання дітей починається від їх народження, тобто в сім'ї. Якщо батьки самі не працюють над собою й не мотивують дітей або багато виконують за них (виростуть - встигнуть), то діти ростуть несамостійними, в очікуванні, що хтось за них все зробить. Зовсім не хочу образити батьків, бо й сама двічі мама, але основне залежить від них. І яким потім буде старість батьків. Бо в школі діти 11 років, а батьки все своє життя. Щодо Таїланду, то в шкільній програмі окремо не вивчається ця країна, а лише оглядово в 10 класі, коли вчать розділ "Азія". А програми дійсно важкі й перевантажені. Дякую вам )))
Ніка Цвітан, Дякую вам за такий чудовий глибокий та дуже змістовний коментар. Звісно, що з сім'ї. Тому я й почала з батьків))
Програма постійно змінюється, у мене були пару занять з Давнього Китаю та Індії, шовковий шлях і до побачення)
Дякую ще раз ❤️❤️❤️
У школі чи вдома — різниці немає, коли дитина не має бажання навчатися.
Іноді я натрапляю у Facebook на елементарні арифметичні задачки з початкової школи — й щиро дивуюся, коли частина людей не знає навіть порядку дій.
І це деякі з тих, хто отримав "найкращу освіту у світі".
Наталія Шепель, Математика це не для кожного, але дійсно часті проблеми з елементарними речами((
В Україні взагалі, важке навантаження з предметів, а якщо ще й на плечі батьків чи самих дітей - то хоч вішайся((( Половина з того не потрібна,табо не варта такої прискіпливої уваги.
Марина Мелтон, ))
Знову погоджусь, але є вчителя від Бога, а інші ні. Їм воно не потрібно, а злість на життя і дітей росте..( Це теж проблема
Ну, знаєте, беру цю книгу читати не дивлячись як й там жанр. Нехай буде книжка високо оцінена!)
Чарівна Мрія, ❤️❤️❤️
Ольга Алдер написала дуже сміливий, глибокий та провокативний допис. Вона не боїться висловлювати непопулярні думки про систему освіти та відповідальність батьків, поєднуючи їх з власним досвідом саморозвитку. Її допис спонукає до роздумів про те, що справжнє навчання – це не завжди про формальні рамки, а про внутрішній потяг до знань і самопізнання. Це дуже цікавий і важливий текст, який, безумовно, знайде відгук у багатьох читачів.
Ася Рей, ❤️
З системою освіти повністю погоджуюсь. У мене ще зовсім мала дитина, але я уже задумуюся над освітою в дома, або якщо не вийде, то точно не буду змушувати дитину вчити усе, що буде у програмі...
Нікнейм, Треба багато розмовляти з дитиною та питати про стан та внутрішній світ. Соціалізація важлива, але не всі її гостро потребують. Все буде добре ❤️
На жаль, це не новина...
Анна Лященко, Не новина. Шкода, що бачу тотальне нерозуміння
В мене донька у вересні піде у третій клас. Через обстріли, протягом цих двох років, часто було дистанційне навчання і їм, не мені, саме дітям було важко. Їм не вистачало одне одного, після онлайн- заняття вони не вибивали, а ще більшість дітей залишалися, спілкувалися і вчили домашні завдання САМІ. Школа - це не тільки знання, це спілкування, комунікація і меншим вона необхідна. За старших нічого не скажу, тому що не знаю.
Тамара Юрова, 100%! Дуже важлива думка дитини з цих питань. Це ж особистість, хоча й маленька))
А книгу пішла додавати до бібліотеки)
Тамара Юрова, Дякую ❤️❤️❤️
❤️❤️❤️
Цікаво) Цю книгу ще не читала, до речі)
Чарівна Мрія, Це слеш, треба-треба)) ❤️❤️❤️
Згодна з вами щодо самоосвіти ❤️
Історію прочитаю, зацікавили
Христина Вілем, Рада, що відгукнулось ✨
Спробуйте, вона цікава) ❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати