Кімната — невелика, світла. Ніби нічого незвичайного: заправлене ліжко, вікно у двір, дерев’яна шафа, відкрита валіза. Сергій нахилився над нею. Усередині — кілька речей: сорочка, зубна щітка, пляшка води й… ковпачок від флешки.

— Ти теж бачиш це? — сказав він тихо.

— Флешка, — підтвердив Моріс. — Він щось мав.

Лоретта відсунула штору. За вікном — ринок. Люди, вино, сир.

— Його хтось бачив? — запитала.

Сергій кивнув.

— Треба знайти. Хтось мав звернути увагу.

Півгодини потому.

На ринку було людно. Вони розділились, але саме Лоретта, з властивим їй терпінням і доброзичливою посмішкою, заговорила з літньою продавчинею, яка згадала:

— Минулого тижня? Так. Був один чоловік. Купив у мене яблука — ренети, солодкі, як з дитинства. Високий, сивуватий, у шкіряній куртці. Потім розмовляв з власником антикварної крамниці — на вулиці дю Марше.

— А де це?

Бабуся охоче взялася показувати.

Завтра о 06:00. Не пропустіть!
Попередні розділи можна прочитати тут — *тиць*