Я просто залишу це тут....

Хлопець з сусідньої вулиці

Знаєте, бувають люди, які торкаються твого життя лише по дотичній, але залишають глибокий слід на все життя.
Він саме такий.
Він прийде в твоє життя тихо, спокійно, як сама буденність. Без пафосу, голосних заяв. Його голос буде неголосним, але впевненим.
Від нього не потрібно очікувати помпезності — він не подарує тобі сто троянд. Він подарує одну — і принесе її під парасолькою, бо на вулиці злива.
Його руки — це руки трударя. З мозолями та шрамами. І він ними одночасно тримає весь світ над твоєю головою — і маленьку коробку з щойно народженими кошенятами.
Він — спокій. Він — тиша. Він — стіна, яка захищає, а не запирає.
І нехай хтось скаже, що він не формат — але він однозначно твій формат. А вони, насправді, лише заздрять і спостерігають здалеку.
Його аромат простий, але справжній, мужній, стійкий — настояний на помилках та розчаруваннях. Він пахне лісом, свіжим повітрям. І домом, де гомонять діти, куди приходить старість без самотності.
Його очі — це фільтри, які пізнали саме життя: без прикрас, без масок і костюмів.
Вони випромінюють надію, навіть у найтемнішу ніч.
Для когось він — цілий всесвіт. А для когось — просто Божий дарунок.
Він може бути всім. Добрим і щирим. Лагідним. Суворим. Вимогливим. Палким. Нестримним. І перш за все — живим. Справжнім.
Він знає, що таке сльози. І що таке сміх.
Він може бути балакучим котом і тихою мишкою.
Йому завжди є що сказати — і про що промовчати.
Його ідеальність — саме в неідеальності.
Яка ж це радість, коли він не просто торкнувся, а увійшов у моє життя. І залишився там назавжди.