«Лист до матері» — це не просто книга. Це сповідь. Це внутрішній крик дитини, яка все життя чекала бодай одного слова, одного погляду, одного «я пам’ятаю».

Ці листи — ніби стислий клубок болю, любові, розчарування, самотності. Але водночас це й про силу. Про те, як вижити, коли не мали кому пригладити волосся. Як вистояти, коли замість опори — тиша. Як навчитися любити себе, коли тебе не навчили цьому з дитинства.

Авторка пише просто, але кожне речення — це наче ніж. Бо все надто правдиво. Без прикрас. Без патетики. Тільки щирість і глибина.

І ти не можеш не відчути. Не прожити разом із героїнею кожен її злам, кожну надію, кожну заборону: на радість, на дружбу, на свята, на саму себе.

Це не книга, яку просто читають — її проживають. І, можливо, впізнають у ній частинку себе.

Це книга, яка говорить вголос про те, що часто замовчується. Про материнську байдужість. Про дітей, які навчилися виживати без любові.

Дякую авторці за відвагу. За чесність. За те, що дала голос тим, хто довго мовчав.

Рекомендую всім, хто хоч раз відчував себе забутим, самотнім — або просто хоче зрозуміти більше про людську душу. 

З любов'ю Ася Рей