Продовжую марафонське читацтво

Сьогодні пишу відгук про твір "Місія"  авторства Тетяни Гищак.

Ця історія-загадка починається, як фантастичний бойовик, коли грізний командир віддає солдатам останні накази, готуючи їх до висадки, до жорстокого бою. От тільки куди висаджують мільйони відчайдухів, які за будь-яку ціну повинні виконати місію і дістатися сфери? І що то за сфера, досягнення якої варте мільйонів життів?

У солдатів нема звичних нам імен, а те що є —  схоже на маркування, складане з літер і цифр. Такі "Імена" ніби роблять солдат безликими, ще більше підкреслюють важливість самої місії, а не цих живих, промаркованих одиниць. 

Головного героя звати М305У, скорочено — Ем. Поруч з ним його вірний друг — Бі. Вони познайомилися підчас стоденної військової підготовки. Їх обмін жартами, взаємопідтримка олюднюють цих двох солдат, виділяють із загальної маси, роблять ближчими до читача. Тут виникає читацька симпатія і починаєш вболівати, бажати цим двом досягти бажаної цілі  — сфери. Хай щоб то не було, ота сфера.

Далі відбувається бій, у якому гинуть мільйони солдат. Хтось зірвався і впав, хтось розчинився у потоках кислоти, а когось зжерли фаги. Гасла "Сила! Сміливість! Самопожертва!" реалізовано повною мірою. 

Фінал твору розкриває нам таємницю сфери. Раптово спадає напруга, все завмирає, все, що поза сферою, стає незриме, неважливе... Це момент істини, коли шаленство запеклого бою перетворюється у початок нового життя, життя в зовсім іншій якості. 

Оповідання "Місія" сповнене символами, натяками, метаморфозами, а я таке люблю. Навіть обкладинка книги... до прочитання і після... матиме зовсім інший сенс.

Ця історія спершу всмоктує читача у швидкий вир подій, а потім спокійно відпускає, лишаючи у роздумах. 

"Місія" — для тих, хто любить неординарність.