Фел схилив голову, але ді Моарте простягнув йому руку для привітання.

— Пане Аланго, — він розтягнув тонкі губи в усмішці. Золоті очі невідривно вдивлялися в його обличчя. У їхньому погляді читалася цікавість, під якою ховалася незрозуміла жага — щось, що водночас манило і насторожувало. — Мені справді дуже приємно.

Долоні зійшлися в рукопотисканні — і в ту ж мить між ними ніби пробіг жар. Кутики губ ді Моарте залишалися нерухомими — запалали в усмішці лише очі. У тому короткому дотику, що тривав довше, ніж личило, було щось більше за звичайну ввічливість. Мов дві споріднені стихії зустрілися й не знали, чи мають об’єднатися, чи боротися. Фел злегка звів підборіддя й нахмурився, але руки не прибрав. Його не злякало це дивне тепло — радше здивувало. Він упіймав себе на думці, що щойно почалася якась гра, і тепер кожен жест, кожне слово чи рух вирішуватиме, хто в ній переможе. Перед тим як відвернутися, ді Моарте ледь помітно нахилив голову — в ньому запалився азарт: ніби він пізнав або старого знайомого або ворога.

— Феліксе!

Ласкавий голос пані Таміли Ґолдері змусив чоловіків розтиснути руки й повернутися до неї.

— Щиро рада бачити тебе, мій любий хлопчику! — промовила вона, розкриваючи обійми, в які Фел із полегшенням поринув. Її дотик ніби розірвав лещата погляду золотоокого фенікса, що щойно скував його зсередини. Та думка про гру настирливо пульсувала у скронях, змушуючи серце пришвидшити хід.

Поки Ґілберт вітався з ді Моарте, господиня маєтку нахилилася до його щоки, торкнулася її пухкими губами, нафарбованими в насичено-червоне, і ледь чутно прошепотіла:

— Будь обережним із цим паном. Він ніколи не приходить просто так.

Вона відступила, проте все ще дивилася на Фела — захоплено й тепло, майже по-материнськи. Та в глибині її погляду вже жевріла тривога.

http://booknet.ua/reader/fenks-b436126?c=4784431