Поки пишеться - безкоштовно! Літо та хвилі.

Вітаю, любі поціновувачі прекрасного!

Запрошую до затишку, літа та хороших емоцій.

Книга, яка в процесі написання  безкоштовна!

“Шепіт хвиль”

Про книгу:

«Шепіт хвиль» — це затишна історія про двох людей, які зустрічаються не випадково. У ній немає гучної драми чи розбитих сердець — лише внутрішні пошуки, прості миті, які стають найважливішими, і кохання, що приходить тоді, коли ти готовий

відчути його по-справжньому.

Це історія про дотик до себе, до тиші, до хвиль... і до когось, хто стане твоїм берегом.

Цитати для настрою:

* «Тиша між ними не лякала. У цій тиші жило розуміння, яке не потребувало слів.»

*«Вона не шукала кохання. Просто одного дня воно увійшло в її життя — спокійне, вперте і справжнє.»

*«Їхні ранки пахли кавою, морем і чимось таким, що мало назву — затишок.»

*«Не всі історії кричать. Деякі просто шепочуть — і цього досить.»

* «Шепіт хвиль не розповість тобі про бурю. Але навчить слухати серце.»

Уривок:

“Ми йшли ще кілька хвилин, і тоді вона сказала:

   — Якщо що… я вмію сидіти мовчки… слухати… 

   — На жаль я… не такий гарний співрозмовник.

   — Я ж сказала — вмію сидіти мовчки. — Вона поправила те пасмо, на яке я задивився. — Я ще винна за велосипед. Скажи, скільки?

   Я похитав головою.

   — Ти нічого не винна. Друг у майстерні щось винен мені. Тепер рахунок став рівним.

   — Але ж…

   — Не переймайся. Ти вже заплатила — розмовою і трохи печивом з імбирем. До речі, воно чудове.

   Вона засміялась тихо, ненав’язливо. Мені сподобався той сміх. В ньому не було штучності. Лише легкість та щирість. Наче вона з цього острова. Усміхнулась, як це робила моя мама. 

   — А чим ти займаєшся? — запитала вона, ніби мимохідь, але з щирою цікавістю.

   Я зробив кілька кроків, роздумуючи, як відповісти.

   — Трохи всього. Вдень — допомагаю на пристані. Інколи лагоджу дошки для серфінгу. А ще… пишу картини. Якщо можна це так назвати.

   — Пишеш?

   — Раніше більше. Тепер — коли небо має гарний колір, або коли тиша не тисне. Іноді просто розмальовую серфборди. Хтось хоче щось дикіше, хтось — квіти. Мені подобається працювати з кольором. І деревом.

   Вона кивнула, і я помітив, як в її очах з’явився вогник.

   — Я завжди мріяла спробувати серфінг. — Вона засміялася. — Хоча, здається, у мене тіло не з тих, що тримаються на дошці.

   — Все може бути. — Я посміхнувся краєчком губ. — Ти на острові. Тут багато чого може статись. Навіть перша хвиля.

   Вона знову засміялась, і я помітив, як вона несе взуття в руці — босоніж по піску. Світло з веранди її будинку вже ледь мерехтіло, а море ззаду здавалося чорним полотном, коли ми дійшли до її дверей.

   Я на мить зупинився. Поруч коливався кущ з білими квітами. Я зірвав обережно одну з них і торкнувся її волосся.

   — Можна? — запитав тихо. Вона не відповіла, лише трохи нахилила голову, ніби дозволяла.

   Я зачепив квітку за пасмо біля її вуха. Її очі світились, щічки почервоніли, і я зрозумів, що як і я — вона давно не дозволяла собі доторків.”

Запрошую до  ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

Підписуйтесь на СТОРІНКУ БУКНЕТ щоб до вас постукали гарні новини)

Ще один телеграм (тріо авторок) 

Мирного неба!!! Героям Слава!!!