Ваша перша книга — тріумф чи провал? Сорел Хедлі
Спойлер: провал. Усіма можливими способами. Але мій.
Колись я написала свою першу книгу. І, чесно? Це був не тріумф. Це був тріумфальний марш крінжу.
Книга була… ну, скажімо так: якби можна було запустити в себе бубном із трипільського музею — я б це зробила замість публікації. Але публікувала.
Сухо, банально, набито символікою.
Там було дуже багато української міфології, але не в тому глибокому, дихаючому сенсі. А отак, ніби хтось вивчив Вікіпедію напам’ять і вирішив, що цього досить для драматичної сцени з вовкулакою на сільському цвинтарі.
Ніколи не думала, що покажу цей уривок. Але раз уже мова про перші спроби — хай буде.
(Тут мало б бути попередження “читати на власний страх і ризик”, але ми всі вже дорослі. Принаймні прикидаємось.)
Серед дрімучих лісів, що розкинулись на високих горах. Там річки течуть, що дна не мають. Там могутні дерева сотні літ таємницю охороняють. Та лиш не одна вона, а безліч. Та й не таємниця зовсім, а істота таємна. В лісі тім веселощі й ігри. Але якщо зайде непроханий, життя він там загубить враз. Створіня ті ворожі, злі. Людської плоті раді скуштувати. Ліс той господаря не похитного має. Дідуган сивий усім править. Сидить під деревом що сотні літ має та люльку закурює. Онуків він прекрасних має. Їхню красу словами не описати, та лиш на спину їх глянь так нутрощі побачиш ти. Однак дідусь сивий не всюди владу має. Інші закони річка має. Господар не звичайний там. Подобу людську полюбляє, хвіст на ноги помінявши. Сидить він на річки глубині й владу над русалками має, але злити його тобі не слід. Бо у річці ти залишишся на вік.
Там по лісових стежинах день і ніч. Ходять бротять істоти чарівні. Як зустрінеш їх ти, тікай відразу що є сил. Та не зможеш ти втекти бо твій розум вже у них. Якщо ти всеж утік більше не підеш ти у ліс.
Там де розгорнувся темний ліс, там панують інші господарі.
Так, там далі ще був домовик, який співав, і відьма, яка варила борщ із кульбаби. Не питайте. Я сама не розумію, що тоді було.
Але знаєте що? Ця книга — мій провал.
Мій особистий фундамент.
Без неї не було б нічого далі. Бо саме після неї я зрозуміла, що хочу писати краще. Глибше. Не “щоб було красиво”, а щоб боліло, жило, дихало.
І так — я тоді вірила, що це шедевр. Виставляла цитати в статус. І уявляла, як на мене посиплються пропозиції від видавництв (в ідеалі — одночасно з Нобелівською премією й листом від Лесі Українки через портал).
Але не посипались. Зате посипалась я — у власну історію. І більше з неї не вилазила.
Тож якщо ваша перша книга — теж провал?
Вітаю.
Ми з вами в одному човні. Він може протікати, але має весла.
І саме ними ми вже гребемо до чогось справжнього.
А ви зберегли свою першу історію?
Ви її ненавидите чи бережете як стару фотку з дитячого ранку у костюмі коника?
10 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВітаю ) У мене теж багато всього, що просто жах, лежить у шухляді. Але я нічого не викидаю, бо це мої перші написані ідеї.
Я з вами згодна: робити помилки — це природна частина творчості. Щоб створити щось справді цікаве, потрібно прийняти себе, проаналізувати свої невдачі й рухатися далі. Адже той, хто не помиляється, — не розвивається. Бажаю вам творчих успіхів))
Квітослава Гай, чудові слова, дуже дякую)))
хахахах, мені подобається ваше влучне володіння словом). Зацікавили ;)
щодо першої історії? Першої опублікованої, чи прямо першої-першої? Якщо друге, то мені хочеться заховатися під плінтус)). Не доведи Боже комусь в руки потрапить той зошит...
Ліна Діксон, можливо, але для мене це все одно ганьба)
Ой, повний жах!)))) Здається, треба було трохи більше над нею попрацювати. Але якщо вже позоритися — то по повній!(*・・)
DEKLIN, Мені соромно))))
Вважаю — політ нормальний для неформату. Це я про себе.))
DEKLIN, Ну я про тут на Букнеті. На моїй сторінці видно. Про неопубліковані не кажу, бо ніхто не читав))
Мої перші спроби, це вірші, підліткові та дитячі. В мене навіть є зошит - збірник. Тоді в дитинстві, я мріяла його надрукувати. І дві новели. Одна на історичну тематику, про козаків. І одна про почуття, навіяні твором "Смерть в Венеції". А потім багаторічна тиша..... Зошит так і лишився стояти на полиці посеред інших книг, які я люблю читати. І ось цього року, я знову почала писати. І звісно мої твори - ще сирі і іноді не форматні. Але вони мої. І так, я з вами погоджуюсь, я хочу покращити написання. Бо зараз маю що сказати, і хочу це зробити. А ще дуже сумую за своїм зошитом, який за тисячі кілометрів від мене. І нажаль, не можу по пам'яті його відновити. От саме тому і почала викладати свої твори тут.
Janina Feniks, це дуже сумно, сподіваюсь колись ви зможете його забрати
Це був пробний камінь. Чи зможу я взагалі написати закінчену історію. Ну і мені сподобалось. Як не дивно, ті недоліки, які я в ній бачу - на них ніхто не вказує)) Але я врахувала в наступному творі. А вказували зовсім інше, це дуже цікаво - погляд зі сторони)
Дієз Алго, в мене дуже багато незакінчених історій, але "покинутий трон" це єдина завершена. Тому поки я ним пишаюсь))
Чесно я зараз викладаю свою першу історію. Я писала її в 14 років і тоді вона була геть інша. Хоча там також було досить трешу з присмаком полуниці. Тоді я її спалила, а зараз це геть. Інша історія і мені вже далеко навіть не 18. Але десь я прочитала, що багатьох саме і тригерить те, що вона була написана в такому ранньому віці. Вона мені подобається як і та перша що я опублікувала тут. Звісно це не тріумф, але і не провал.
DEKLIN, Дякую
Я зараз пишу першу книгу (паралельно викладаю), і вона мені дуже подобається) Не знаю, що скажу про неї через час))) Але зараз тішуся нею)
Тата Карел, додала в бібліотеку))
У мене дві перші книги, бо я писала їх паралельно.) Це " Як (не) закохатись у королеву секонд- хенду" і " Інтригуюче кохання" Але " Королеву" я закінчила першою. Я дуже її люблю. Свого часу вона була у топі в жанрі підліткова проза і встигла зібрати більше 1000 бібліотек. Інша книга написана в жанрі фентезі і теж зібрала майже 1000 бібліотек. Успіхів, творчого натхнення і багато читачів.
DEKLIN, Щиро вдячна за підтримку.
Я ще у процесі першої книги і мені цікаво, що я відчуватиму коли завершу її. Цікаво, що я буду думати про це через кілька років…
А ви молодець, що не опустили руки і продовжуєте писати. І яка б не була перша книга — це ок, що вона вам тоді подобалась. Це навіть добре. Бо я щодня борюсь із сумнівами і очікую не листа від видавництва, а критику
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати