Вітаю, любі поціновувачі прекрасного!

Я не хочу багато говорити про книги, просто дам уривочок та посилання до класної, літньої та дуже цікавої історії.

КНИГА ТУТ

“Спустившись сходинками до узбережжя, я знайшов місце під скелею, де і постелив плед, та залишивши на ній кошик, поспішив до котеджу моєї сусідки. Піднявшись сходинками до її веранди, я встав за скляними дверима і задивився. Саммер на кухні в коротких, сірих піжамних шортиках та білому топі починає діставати каву. Ні! Ні! Яка кава?! Це не за моїм планом! Я хотів продовжити дивитись на неї, але мені треба було зупинити її, тож довелось постукати по склу кісточкою пальця. 

   Саммер аж підскочила і через це впустила банку з кавою. Я не хотів її налякати. Чому вона завжди така наполохана?.. 

   Я знизаю плечима і вибачаюсь через двері, а вона не відриває руки від грудей. Важко дихає, але за мить усміхається мені, хоча я бачу, що в її очах і досі залишається переляк. Я теж усміхаюсь, і вона крокує до дверей. Відчиняє їх і ми дивимося одне одному у вічі.

   — Доброго ранку, Золотко. Я не хотів тебе налякати, вибач. — Кажу я і не витримую, щоб не торкнутись її волосся, яке впало на плечі. Я повільно забираю його назад і вона припиняє дихати так само, як і я. Хочу її поцілувати, але ковтаю, і забираючи руку, додаю. — Прогулянка узбережжям - ти не забула?

   Вона ніяковіє і забирає волосся назад, дивлячись на мене.

   — Доброго ранку, Ілай. Ні, не забула. — Вона дивиться у що одягнена і пищить, обтягуючи топ донизу, який не хоче тягнутись. — Вибач… я лише нещодавно прокинулась.

   — Мене все влаштовує. І до речі - нема чого приховувати, я тебе бачив голою. Забула?

   — Хіба ти даси таке забути?! — Червоніє ще більше, і задкуючи назад, от-от і вдариться головою об стіну. Я роблю крок і підставляю долоню, і от ми як завжди на небезпечній відстані одне від одного. І я просто втрачаю розум, коли губи Саммер так близько, і я відчуваю аромат її тіла. — Ілаю… — Тихо шепоче вона, і я знову ковтаю. 

   — Саммер…

   — Еее… я б хотіла одягнутись… і… — Ми так і стоїмо, - хіба що моя рука ще глибше пірнула в її рудувато-золоте волосся. Я нависаю над нею, вона сперлась об стіну і дивиться на мене, задерши голову. Ці очі… ці розтулені губи… Вона кусає нижню губу, і я знову голосно ковтаю. 

   — Прогулянка…”

 ТЕЛЕГРАМ КАНАЛ

Підписуйтесь на СТОРІНКУ БУКНЕТ щоб до вас постукали гарні новини)

Ще один телеграм (тріо авторок) 

Мирного неба!!! Героям Слава!!!