Люда ніби чекала його. Її руки тремтіли, на чолі виступили краплини поту. Вона невпевнено підійшла до послушника.

— Я хотіла поговорити…

— Про що?

Холодний тон на мить остудив запал дівчини і вона різко зупинилася. Тепер між ними було лише кілька кроків.

— Я тобі бридка?

Чорні брови Йоана зійшлися на переніссі.

— Щось я тебе не розумію, дівчино. Тобі зле?

   «Мені не зле, то ти загальмований», — нервово сіпнулася Люда. Вона підійшла ще ближче і зупинилася. Монах стояв, ніби кам’яна статуя, не підіймаючи погляду.

Те, що станеться потім, не очікував ніхто. Хоча, можливо, таємно сподівався...

                                                         ТГ канал для обговорень роману