15 липня 1781р. Записка мандрівниці

Я сиджу під великим баобабом на березі африканської річки, слухаючи, як співи екзотичних птахів переплітаються зі звуками джунглів. Тут, серед дивовижних ландшафтів, я все ще не можу повірити, що моя подорож стала реальністю. Моя сім’я, особливо мати, довго не могла зрозуміти мого прагнення до далеких мандрівок. Батько теж спочатку був проти, казав, що світ небезпечний для жінки, а особливо Африка, з її дикими просторами та непередбачуваними викликами. Та я не могла залишитися осторонь — спрага до знань і відкриттів була сильнішою за всі страхи.

Я вирушила разом із групою дослідників, відомих у наукових колах Європи, і, на моє здивування, вони зустріли мене не так вороже, як я очікувала. Спершу дехто з них вважав, що моя роль буде лише допоміжною, мовляв, жінка може супроводжувати, але не брати активної участі в дослідженнях. Проте вже через кілька тижнів на кораблі, коли ми пливли вздовж африканського узбережжя, їхні погляди почали змінюватися. Моя цікавість до нових країн і невтомна робота над дослідженням рослин, тварин і звичаїв місцевих племен привернули увагу кожного з них.

Найбільше вразила мене флора. У густих джунглях ми натрапили на дивовижні види рослин, які досі не були відомі європейській науці. Зокрема, одна з квіток — велика, з яскраво-жовтими пелюстками — заінтригувала нашу експедицію. Зараз я записую свої спостереження, малюю її в щоденнику і впевнена, що ця знахідка здивує наших науковців, коли ми повернемося додому. Я співпрацюю з вченими, роблю замальовки рідкісних рослин та тварин, які ми зустрічаємо, і навіть допомагаю у вимірюванні температури та аналізі ґрунтів. Ще декілька років тому ніхто б і не подумав, що жінка може брати участь у таких дослідженнях, а тепер я стою пліч-о-пліч з найкращими розумами свого часу.

Ми побували в декількох африканських поселеннях, де мене особливо цікавили місцеві традиції та спосіб життя. Жінки в деяких племенах були на диво сильними та незалежними, незважаючи на те, що їхні обов'язки були обмежені господарством. Я розповідала їм про життя в Європі, а вони ділилися зі мною секретами своєї медицини та рецептами трав’яних відварів, які допомагають їм залишатися здоровими.

Я згадую, як важко було отримати дозвіл на цю подорож. Моя мати довго відмовляла мене, вважаючи, що жінці місце вдома, у сімейному колі, а не в далеких небезпечних мандрівках серед чужих країн. «Це справа чоловіків», — часто повторювала вона, та я завжди знала, що моє покликання — вивчати світ, а не лише дивитися на нього через вікно домашнього затишку. Брат також не розумів, як можна обирати подорожі замість спокійного життя в Європі, особливо враховуючи небезпеку, що чекає в таких далеких землях. Але коли я пояснила, що мої мрії про подорожі — це не лише бажання побачити нові краї, а й прагнення долучитися до розвитку науки, моя родина нарешті змирилася з моїм вибором.

Але Африка — це лише перший етап моїх великих планів. Після того, як завершиться наша експедиція, я планую подорож до Індії. Мені розповідали про її величні палаци, густі тропічні ліси і древні традиції, які, без сумніву, будуть ще більш захоплюючими, ніж усе, що я бачила досі. Індія завжди була для мене символом загадковості та знань. Я мрію дослідити її багатства, дізнатися більше про її філософію, релігію і суспільні звичаї. Мені цікаво дізнатися, як так багато різних культур можуть існувати разом на одному субконтиненті.  Моїм найглибшим бажанням є те, щоб мої щоденники стали свідченням не лише відкриттів у природничих науках, але й доказом того, що жінки можуть робити не менше, ніж чоловіки, якщо їм надати можливість. Я сподіваюся, що мій приклад надихне інших жінок вирушити на пошуки знань і пригод, незалежно від того, що скаже суспільство.

Тому, коли я закінчу свої подорожі по Африці та Індії, я неодмінно повернуся до Європи, де мої історії знайдуть своїх читачів, а можливо, навіть змінять ставлення до жінок у науці та подорожах. Я відчуваю, що це тільки початок великого шляху, і я готова йти далі, відкриваючи для себе світ і своє місце в ньому.