Спішу повідомити, що сьогодні, 14 липня, діє знижка на книгу "Кара за парканом". Уже зовсім скоро вона буде завершена, тому маєте чудову можливість придбати майже завершену книгу за найнижчою ціною, адже після завершення вартість значно зросте.
   Також для нових читачів у мене діє програма лояльності: придбавши одну книгу — отримаєте персональну знижку 20% протягом 5-ти днів на інші книги.

 Уривок з платної частини:
  Звук пострілу розбиває нічну тишу на мільйони друзок, котрі впиваються в шкіру гострими шпичаками страху, змушуючи завмерти. 

  Після другого не розумію, як опиняюся на землі. З горла от-от зірветься крик, але щось важке і гаряче не випускає його назовні. 

— Ш-ш-ш. Ні звуку, — долинає наче здалеку. 

 Дихати. Не можу дихати. 

— Потрібно заспокоїтися, Солю. Ти не сама. Я з тобою, чуєш? Все буде добре.

   Цей шепіт абсолютно не допомагає! Сльози покотилися з очей, обпекли шкіру гарячими потоками. В грудях пече від нестачі кисню. Боже, я ще така молода...  

Знаходжу сили, аби відліпити чоловічу долоню від свого рота. Я маю це зробити:  

— П-подбай про Томмі та передай т-тату, що я його лю...  

— Ти не помираєш, у тебе панічна атака. І якщо ти зараз глибоко вдихнеш і замовкнеш — нас не прикінчать серед кукурудзяного поля.  

— Пробач мені. Я не хотіла, аби нас прикінчили...  

Сльози котяться, а я з жахом розумію, що листя неподалік почало шуміти надто інтенсивно. І це не вітерець! Це наближається наша смерть!  

— Боже... Я стану привидом, бо у мене лишилася незавершена справа там, під вербою. Мій дух буде бродити тут вічність, стане злим і переслідуватиме бородатих брюнетів, які мене так і не поцілували... 

  Тривога за своє життя після смерті відступає, коли речення не дають завершити м’які губи. Вони лагідно накривають мої, змушуючи замовкнути.