Чи мають право сильні чоловічі персонажі у моменти емоційних потрясінь показувати вразливість, слабкість, біль?
Багатьом подобається такий типаж чоловічого персонажа: домінінтний, впевнений, сильний, жорсткий. Але що як за сюжетом такому герою доводиться переживати щось дуже важке, якусь трагедію, втрату коханої людини чи просто переосмислювати свої вчинки? Як він має поводитись? Чи має право зламатись, і наскільки глибоко варто автору показувати цей злам?
У своїй історії саме підійшла до моменту, де головний герой проходить через внутрішню боротьбу, починаючи усвідомлювати свою провину. Я вірю, що вразливість не заперечує силу, а робить персонажа багатогранним і більш цікавим.
Питання до авторів: чи прописуєте ви своїх чоловічих персонажів у моменти внутрішнього падіння? Чи даєте їм прожити втрату, провину, страх, самотність, і як ви це показуєте?
І питання до читачів: чи подобається вам читати сцени, де сильний герой ламається? Чи співпереживаєте йому більше? Чи, навпаки, це відштовхує?
Ваш улюблений “сильний герой” коли-небудь плакав?
15 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОй, мої плакали. А до відчаю скільки раз доходили то й не перелічити))) люблю я помучити чоловічу стать, бодай хоч в книжках)))
Аріна Спел, Дякую!)))
Плакав Ахилл над тілом Потрокла, плакав король Карл над тілом Роланда і це можна пояснити тим, що вони люди яким людське не чуждо. Головне щоб сльози не були крокодилячі.
Анна Лір, Сльози очищають душі і не важливо чоловічі чи жіночі вони будуть. Головне щоб це не заважало шляху до мети, а, навпаки надихало на дії.
Хмм. Судження просте!. І відповім питанням на питанням. — а хіба чоловіки то не люди? Хіба чоловіки з іншої планети? Хіба чоловіки не відчувають?
____
Сила чоловіка не в сухих очах, а в діях і його рішеннях, навіть якщо в цей момент по його щетині біжить сльоза!
Вадим Івахнюк, Та до літературних героїв все ж таки ми не завжди ставимося так, як до реальних людей. От було цікаво почути різні думки, чи цікаво читати і чи важко писати про чоловічих персонажів, що проявляють емоції і відчувають біль. Бачу, що переважна більшість погоджується з тим, що це нормально і навіть необхідно для розвитку і поглиблення персонажа))
Сильний не той, хто не відчуває нічого. Сильний той, хто вміє триматися і йти далі у важких ситуаціях. А коли він не чутливий, твердий і тд.. то може це і не людина.
На жаль, в наш час створюється не правильний образ чоловіка. Той, котрий щирий, адекватний, і тд - тряпка. А садист - це нормально.
Руслан Баркалов, Так і є, на жаль. Тож будемо намагатися боротися з цими стереотипами)
Мені здається, що моменти слабкості краще відтінюють силу. Цілковито "непробивний" герой нецікавий.
Анна Лір, )
Так, прописую. Ідеальний образ чоловіка у кожного свій. У мене це, перш за все, вміння відчувати.
Ріна Март, Дякую, що поділилися. Згодна, що вміння відчувати - це дуже важлива характеристика будь-якого героя.
Так, подобається і хочеться переживати разом з ним. Бо навіть у будь-якій сталевій людині є межа. Скоро у мене вийде друга частина циклу "Фрагменти мовчання" — там саме про те.
Анна Лір, А надто, якщо цей персонаж-жінка))
Та дайте вже тим бідним чоловікам бути людьми...
Чарівна Мрія, Так, це дуже прикро, і однозначно таке виховання нічого хорошого не приносить, а іноді навіть провокує якісь розлади. Маю надію, що суспільство буде поступово позбавлятися від таких стереотипів як в житті, так і в літературі)
Такі емоції, показують читачам, що, навіть сильні персонажі можуть бути людьми.))
Полiна Крисак, Так, це більше про людяність і справжність, аніж про слабкість)
По-перше, я сама не надто плачу. Тому тонкосльозі чоловіки мене не надихають. Але, звичайно, у виняткових ситуаціях, це природньо. То вже залежить від вміння автора...
Дієз Алго, Згодна, що варто не переборщити. Якщо вже чоловік заплакав чи ще якось проявив глибокі емоції - то має бути дуже вагома причина. Якщо він постійно так робитиме з найменшого приводу, то вже щось не те)
Обожнюю, коли автори показують героя не лише сильним, але й у періоди слабкості або навіть зламаним. Тоді він виглядає справжнім, живим. Хочеться підтримати його, поплакати з ним, розізлитися або втішити.
Elaren Vash, Рада, що ви теж підтримуєте таку думку!))
Я думаю, що герой може бути в деяких ситуаціях слабким. Немає такого правила, як "плакав не чоловік", а є таке "не плакав статуя чи робот". У моїй книзі герой плакав. Я думаю, що просто деякі можуть не зрозуміти такого. Наче: Він чоловік а плаче як маленький хлопчик. Як автор: я вважаю, що правильно якщо герой показує свої емоції. Як читач: я люблю такі сцени. Вони мені здаються більш живими))
Анна Лір, Згодна з цим! Я то сама по натурі "не плаче на людях", а от героям треба дати поплакати. Як із тієї пісні “Поплакала і знов. Фіалка розцвіла. Засяявши таємними знаками.”)))
А чому ні? Якщо ми й живемо в світі стереотипів, то нехай хоч в книжках їх нехай буде менше..)
Romul Sheridan, Дійсно, я теж за емоційність героїв, хай там які вони сильні і незворушні здаються)
9 місяців прожила в Бельгії і такої кількості емоційних чоловіків не бачила ніколи ))) Вони не соромляться плакати на дитячих святах , давати вихід своїм емоціям та переживанням .І це зовсім не означає відсутність сили та мужності . Мені здається що це тільки в нашому пострадянському суспільстві чоловікам плакати це сором .
Анна Лір, Так , думаю треба прививати суспільству що показувати свої ємоції це норма .
О, яке важливе й чесне питання.
Так, плакав. І не раз.
І для мене саме в цьому він став справжнім — не ідеальним, не “надлюдиною”, а живим. Бо герой, який може впоратись з ворогом, але не дозволяє собі впасти на коліна, коли світ навколо тріщить по швах — це для мене вже не сила, а броня. А броня не дихає.
У своїх текстах я дозволяю чоловічим персонажам ламатись. Але не розбитись остаточно. Вони падають, плачуть, зляться, ізолюються, навіть можуть втратити віру в себе. Але саме проживання цього болю робить їх далі мудрішими, глибшими. Людянішими.
І, як не дивно, після цього сцена, де вони знову встають — стає ще потужнішою.
Це як темрява, яка тільки підсилює світло.
Сцени внутрішнього зламу для мене — одні з найважчих, але й найулюбленіших. Бо там герой справжній. Там він без маски. І читачі, за моїми спостереженнями, саме в такі моменти починають любити його по-справжньому, навіть якщо до того лише поважали.
Дякую за цей пост — дуже вчасно.
І так, мій сильний герой плакав. І я — разом із ним.
DEKLIN, Як ви влучно і гарно сказали "Це як темрява, яка тільки підсилює світло"! Дійсно, ваші герої виглядають дуже глибокими, живими і реалістичними. Дякую, що поділилися досвідом!)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати