Мирного вечора!

Запрошую до нових розділів історії Златослави та Болеслава.

Уривок.

— Вона встигла? — чую за спиною голос Семеона.

— Встигла, але непритомна, — налякано повідомляю.

— Це не страшно, — відмахується знахар. — Озеро не відпускало її, бо вона дитиною була врятована за допомогою чар Катериною, а потім ти врятував її з ріки. Доля намагалася забрати Златославу, і саме тому озеро не відпускало дівча. Зрештою, воно одиниць відпускає, — він видихає й наказує: — Добре, що ви встигли, а все інше уже не має ніякого значення, — він підіймає одяг дівчини і просить: — Ходімо до печери, бо зараз почнеться дощ. Темні відьми плакатимуть, бо вони програли цю битву.

Іду за Семеоном, несучи свою непритомну кохану. Хоч він заспокоював мене, я заспокоїтися не можу. Непритомність Златослави лякає мене.

Опинившись у печері, відчуваю, як за спиною почалася злива.

Не зважаю, присідаючи з Златославою на великий камінь, й стурбовано звертаюся до знахаря:

— Семеоне, зроби хоч щось.

Він пильно зиркає на мене, а тоді знімає з себе рясу, адже має іще один сірий підрясник, і, застеливши її просто на землі, наказує:

— Клади малу сюди.

Обережно вкладаю Златославу, яка, здається, не дихає, що мене дуже сильно лякає. Не хочу її втрачати знову. Семеон, схилившись над нею, торкається її чола і щось незрозуміло та тихо шепоче. Я помічаю, як одяг на дівчині моментально стає сухим, тільки блищить позолотою.

Він, піднявшись, пильно зиркає на мене.

— Не хвилюйся, малий. Все добре. Вона просто спить, — він прикипає поглядом до входу печери, з якоїго видно, як лиє дощ, мов із відра. — Через пів години дощ припиниться, і коли засвітить сонце, твоя наречена прокинеться. Хоча вона не пам’ятатиме своєї купелі в озері, але тепер згадає тебе, щойно побачить...

Книга тут...

Приємного читання!