Привіт усім, хто завітав сюди!

Поки я працюю над продовженням «Семи сузір’їв до правди», хочу поділитися з вами невеличким фрагментом, який не ввійшов до основної історії. Це одна з тих сцен, які живуть десь між рядками — і які дуже не хотілося залишати лише для себе.

З теплом,
Агнія

(Уявімо, що просто тут — те саме фото, яке зробив Ейві.Чесно, я намагалася його вставити… але так і не розібралась як це зробити ?)

*Останній день школи був повен світла, ніби саме сонце хотіло залишити їм спогад. Вони йшли додому — повільно, не поспішаючи, наче намагалися втримати час. Ейві ніс камеру в руках, а Кіан — сміявся. Легко, безтурботно, з тією беззахисною щирістю, яка трапляється лише між друзями — або на межі прощання.

Його щоки були рожевими від спеки, очі світилися, волосся спадало на лоб. Він обернувся до Ейві — і той натиснув кнопку.

Клац.

— Ти знову знімаєш мене без дозволу, — сказав Кіан, підморгнувши.

Ейві лише всміхнувся і опустив камеру.

— Тобі підійде ця фотка. Я, навіть, дозволю поставити її тобі на аватарку, — кинув він, не глянувши Кіану в очі.

Кіан засміявся і більше не запитував.*