Поговорімо трохи про стосунки між чоловіком і жінкою.

Нещодавно я передивлялася фільм «Щоденник пам’яті».
Вони зустрілись ще зовсім молодими — і померли в один день. Хіба не про таку любов мріє кожен?

Але крім цієї зворушливої кінцівки, у фільмі було ще багато важливого.
Їхнє знайомство. Те, як Ной домагався уваги дівчини, яка йому сподобалась. Зухвало, божевільно, ризиковано — і водночас впевнено. І Еллі здалася.

Потім — шалене юнацьке кохання, коли забуваєш про час, про все на світі. Аж раптом між ними постає соціальний статус, нерівність. Їхні шляхи розходяться. Але Ной не здається — він пише листи. День за днем, лист за листом.

І тут — чергова перепона. Мати Еллі перехоплює ці листи, ховає їх. Еллі нічого не знає. А Ной, змирившись, надсилає останнього листа.
Потім починається війна. Нові події, нові люди, нові обставини.

І ось — випадково Еллі бачить фото Ноя в газеті. І щось у ній здригається. Вона кидає все — і летить до нього. Їхнє кохання отримує другий шанс.

Романтично. Дуже гарно.
Але одне питання мене не відпускає.

Чому Еллі за весь цей час не написала жодного листа сама?
Що їй заважало? Виховання? Переконання, що жінка не має робити перший крок, бо це — «непристойно»?

Чесно кажучи, для мене це дивно.

Тому хочу почути вашу думку.
Як ви вважаєте: чи має право дівчина боротися за кохання? Чи це — виключно чоловіча прерогатива?