Хочу спробувати себе в ролі фікрайтерки) А саме – написати приквел до Оберегу. Але не знаю – чи зайде жанр.

Це буде історичний детектив із присмаком містики, автономний твір на тлі подій, які відбуваються під час Північної війни Шведського королівства проти Московії на території моєї улюбленої многостраждальної Інгрії. З першим романом його об’єднуватиме той самий фінський хрест як дійова особа. Він належатиме фінському священникові та, як завжди, буде захищати, рятувати й карати негідників.

1.

ЙОХАННЕС

Жовтень, 1708 рік

Околиці Копор’є, Інгерманландія

Це було найгірше рішення в його житті – полишити безпечний фінський Або та відправитися в обозі шведських експедиційних військ генерала Лібеккера, який мав намір відвоювати Інгрію після чотирьох років окупації Московією. Ціллю Інгерманландської кампанії були новозбудовані московитами порти та Нієншанц, на місці якого ті будували свій Санкт-Петербург і вже проголосили його новою столицею, навіть не чекаючи кінця Північної війни.

Що він хотів зробити один, він, Йоханнес Гезеліус Молодший, єпископ Або? Врятувати людей, яких він, а до того – його батько, все своє життя навертали у лютеранство? Як він собі це уявляв? Що Боже слово захистить його паству від окупантів, що як не пруть скопом у черговий рейд, так вигулькують обозами з лісів? Що люди вишикуються в чергу та вирушать у бік Фінляндії на підводах та човнах, які самі ж і організують, бо військовим нема до них діла?

Експедиційній армії, яка складалися переважно з колишніх військовополонених саксонців, а також фінів, в тому числі інгерманладців, на початку вересня вдалося успішно переправитися через Неву, втративши хіба 300 людей. Московити під командуванням адмірала Апраксина поклали, за підрахунками Лібеккера, втричі більше. Натхнена перемогою, шведські війська рушили на Копор’є й виграли цю битву також. Однак Апраксин повернувся з підкріпленням, і вже 18 жовтня Лібеккер оголосив евакуацію – він не мав достатньо важкої артилерії, щоб довго чинити гідний опір. Поки ар'єргардна частина, стікаючи кров’ю, стримувала атаки ворога, решта військ отримала наказ організованим порядком виходити до великої води, де на них чекатумуть шведські кораблі.

Але то легко було сказати – організований порядок. Рясний дощ, який припустив зранку та не припинявся ні на хвилину, перетворив навколишній світ на морок, а відступ на хаос. Крізь густу водяну завісу Йоханнес Гезеліус міг бачити свої руки, а ось ноги – вже ні. Єпископський візок йому майже одразу довелося залишити, бо їхня кобила зламала ногу, її пристрелив Онні – служка, який супроводжував єпископа в цій кампанії. Сам Онні зник з поля зору, коли Йоханнеса підхопила та понесла людська хвиля кольору індиго – домінуючого кольору шведської уніформи. Понесла та виштовхнула на тіло солдата без обличчя: його розчавило колесо гармати, яка відкотилася назад та намертво застрягла в багнюці. Йоханнес натикнувся на неї, порачкувавши. Він важко підвівся, спираючись на гарматне дуло – не хотів бути затоптаним. За стіною з дощу кричали командири, скрипіли вози, моторошно ржали коні – їх зрештою почали стріляти всіх, навіть здорових, але незадіяних в евакуації, аби не дісталися московитам.

Чіпляє таке?