Що робити, коли тобі дарують нового наложника просто на очах у... Іншого наложника? Відмова матиме політичні наслідки. До того ж... Погодьтесь, він теж красень. Чи ні?

Нещадний спойлер, але що робити:

Один із вартових обережно підійшов до незнайомця, ніби остерігався, що він може вкусити. Але той залишався нерухомим, мов статуя. Лише плечі трохи піднялись – тіло завчасно готувалось до світла.

Тканина м’яко ковзнула по шкірі, відкриваючи очі кольору зимового неба.

Ці очі дивилися на неї мовчки. В них не було ні благання, ні виклику. Лише стримана тиша – небезпечна і певною мірою приваблива.

Мара підвелась. Повільно, граційно, як це бувало тільки тоді, коли вона не командувала, а спокушала. Зійшла зі свого трону і наблизилась до Найреса, не зводячи з нього погляду. Той не відвів очей. Не знітився. Між ними напружено бриніло мовчання, у якому вловлювався натяк на виклик… Або звабу.

Мара зупинилась на відстані витягнутої руки. В її голосі, коли вона заговорила, лунало уважне дослідження.

– Мовчазний Вовк… Вже здогадуюсь, звідки таке прізвисько. А меч ти тримаєш так само вправно, як язика за зубами?

Найрес дивився їй прямо в очі.

– Так само вправно, як дихаю, – сказав він.

Його голос виявився глибоким, як доторк грубої тканини до оголеної шкіри.

Мара трохи нахилила голову. Простягнула руку – до пасма волосся, що лягло Найресові на щоку. Вона відгорнула його легко, майже ніжно. Її пальці ледь торкнулись шкіри, і цей дотик – обережний, ніби питання – змусив чоловіка ледь зрушити брови.

І все. Він не видав жодної іншої реакції. Не потягнувся за її рукою, випрошуючи прихильності. І не кинув презирливий погляд, як зробив би Рейн.

Мара відчула, як в ній починає розгорятися щось схоже на справжній інтерес – перед нею стояв хижак. Нового типу. І з потенціалом.

"Гра в покору" -

тепер оновлення кожен день о 20:00!

P.S. Для тих, хто знає, що я люблю читати гаремники, і трошки злякався - я їх читаю, але не пишу ☺️ А якщо надумаю написати, то буде попередження в тегах. Все норм, видихайте!

Ваша Чарівна Мрія