тут мала бути пафосна фраза, але я її не придумала

Матінко, як добавляти запис у блог? Я все забула...

Доброго часу доби, читачі та автори). Рівно три місяці... Рівно три місяці я нічого не публікувала на Букнеті. Настільки я підзапустила все, що якби ця сторінка була б якоюсь книжкою - вкрилася б отакенним шаром пилу. Проте дозвольте я поясню :). Востаннє я з'являлася тут 4 квітня, у свій День народження, із невеликим спойлером до майбутньої новинки. На той момент я була впевнена, що так і з'являтимуся тут із характерними, дотепними блогами, проте щось воно... Не склалось. Справа за справу, мене поглинула рутина. Спам'яталась десь наприкінці травня. Проте тоді не мала часу щось публікувати. А надалі... Взагалі я думала знову переступити поріг Букнету тільки з готовою книжкою на руках і трохи прикоротити розповіді про особисте та закулісся створення історій. Якщо дуже відверто, мені було дещо незручно писати блоги, не маючи ніякої активної письменницької діяльності, у той час як інші автори розривали платформу шикарними новинками. Проте сьогодні дещо мене надихнуло на цей блог, саме тому я зараз тут. 

Як ви всі? Розповідайте :). Відверто кажучи, я неймовірно скучила за платформою та усіма вами. 

Щодо моєї книжки... Вона точно буде. Протягом червня я написала 100 сторінок. На цей момент обсяг книжки сягає майже 300 сторінок (28 глав), а це десь 2/3 усього сюжету. Більша частина уже позаду, проте я все ж дотримуюсь думки розпочати публікацію тільки тоді, коли вся історія буде дописана. На даний момент можу поділитися лише невеличким спойлером ;) 

-Ні в якому разі, - відповів той. 
-Тоді запрошую тебе на низ. Там найгарніший фон. На нас чекає багато роботи. 
*** зітхнув. Він певний час дивився на неї, а потім промовив із легкою тугою: 
-Впевнена, що хочеш взятися за все сьогодні і зараз? Можливо, краще завтра, на свіжу голову? 
-Я не розглядаю ніяких «можливо». 
-***, ти тільки одужала і уже женешся по кар’єрній драбині. Божевільна. 
Вона нахмурилась, гордовито промовивши: 
-А ти не моя мамця! 
-Не мамця? – хмикнув ***, - і це така вдячність за мої подвиги? 
-Подвиги? – кинула вона, починаючи дратуватися, - про які подвиги може йти мова, якщо ти зараз все одно намагаєшся керувати мною?! Наче маєш такі повноваження! 
Він, із легким розчаруванням слухаючи її обурення, підвівся, підійшовши ближче. *** у свою чергу покрокувала назад, поки її спина не втиснулась в стіну позаду. *** підійшов впритул до неї та, мимовільно спершись рукою в стіну, промовив, що було на думці: 
-А може ти мені не байдужа і я просто не хочу тебе відпускати? 
«І знову він опинився у мене над головою… - подумала дівчина, - чому серце так колотить?» 
-А я не в твоїй владі! Привласник! – гордовито кинула вона. 
Він подивився на неї з-під лоба, прямо. Стримано, проте зі звичною іскрою очах, окрім якої там тепер грало щось ще. Вона його дратувала. Виводила з себе, зв’язуючи руки власне проголошеною владою, якій він не міг не підкорюватись. Проте й не міг відмовитися від своїх почуттів. Від її дурманного погляду...
-Яка ж ти… - він затнувся, не підібравши влучного слова, - через це ти мені і сподобалась. 
Серце підстрибнуло до гортані, забивши дихання: ця фраза не була у його планах. Проте *** не надала їй значення, гостро промовивши:  
-Я думала, тобі подобається лише власне відображення у дзеркалі. 
Хлопець єхидно всміхнувся, промовивши: 
-Одне іншому не заважає. 
Він не відводив погляду - стояв зовсім близько, і з кожною секундою простір між ними здавався ще меншим. Вона відчувала це шкірою, але не рухалась, не кліпала, не поступалася. 
-Чому ж стоїш? – грайливо мовив він, - ти ж є владою. владою над собою, владою… Наді мною? Куди ділося твоє запальне володарювання? 
Дівчина обурено фикнула. Вона гордовито кинула: 
-Зазвичай я витрачаю свою владу лише на щось варте уваги. 
*** пильно дивився на неї. Відчув, як ця фраза щось заділа. Проте не показав цього. Він відсторонився, спокійно промовивши: 
-Болісно. Але красиво. Ходімо до вітальні, у нас дійсно багато роботи. 
Він, взявши телефон з ліжка, вийшов з кімнати. *** ж кілька секунд стояла на місці, після чого, схаменувшись, вийшла за ним, подумавши: «Що це тільки що було? Баран». 

А тепер до особистого. Три місяці - дуже неперебачуваний термін. За цей час може не відбутися взагалі нічого вагомого, а може статися стільки всього, що слів земних не вистачить на опис усього. У нас друге :).

Розпочнемо з того, що я закінчила школу ...З золотою медаллю :). Останній дзвоник, вальс, випуск, церемонія вручення... І знаєте, я навіть не розплакалась ... Гаразд, лише один раз :). 

Із закінченням школи все пройшло добре, тому тут немає що багато обговорювати, зате є інша маячня, яка забезпечила мені сиві звилини в мозку - НМТ. 

Наскільки знають мої читачі, з цією темою я всім прожужала вуха. Тому що це був мій особистий тригер, і я налаштовувала себе на найгірший з можливих результатів, що вірогідно стало моєю помилкою, адже я намовила собі лишніх проблем. До тесту я гоувалася повний рік, віддаючи цьому усю себе. Результати пробників були непоганими (проте я все одно була певна скласти все на 150-170 хаххаххаха. С - Самокритика). Здавалося б, ну от невже тепер щось може завадити? Спойлер: може :_). НМТ я мала складати 5 червня. Цього дня чекала всією душею, адже просто хотіла вже все збути та нарешті відчути себе вільною. 

Ранок 2 червня. Я прокидаюся і виявляється... Я захворіла на вітрянку. Так, в дитинстві я жодного разу не стикалася з цим, щоб ця доля посягнула мене за три дні до тесту, від якого частково залежить моя подальша доля. Насправді я лише зараз розповідаю про це з іронією, тому що у той понеділок у мене була істерика. Пропустити тест та наново реєструватися на додаткову сесію, що проходить у липні, і неясно, чи взагалі буде проводитися у моєму місті, не надто хотілося. Проте. Минуло два дні, я відчувала себе більш менш добре. У мене не було надто високої температури, чи багато висипів, на обличчі взагалі було чисто, тому я вирішила... Що я піду на тест. І пішла :). І склала :). 

Щодо самого НМТ цьогоріч була, на мою думку... Своєрідна історія (ну або ж мені трапився такий варіант) та дурнувата англійська. Українська мова була взагалі легенька, математика... Терпимо.

Якщо коротко про саме тестування, то я добряче виснажилась під кінець, на третій годині, а саме на англійській. Я просто читала слова і не розуміла, про що взагалі йдеться мова. Також мені не вистачило часу на математику, я не вклалася у 80 хвилин (60 - відведених на предмет, і 20 залишилось з української мови), тому останні завдання просто вписала відповідь за покликом серця. Щодо результатів... 

P.S. українська мова на 195 - підтвердила титул письменниці хахахаххахаха :)

Це ідеально. Відверто кажучи, я ніколи не очікувала такого результату від себе. За словами компетентної людини - це одні з найкращих балів у всьому місті. Якою щясливою я була - неможливо описати. Досі милуюся цим папірцем :). 

Наступний крок - вступна кампанія, яка розпочинається з 19 липня. Тож можете побажати мені удачі :). 

Для тих, хто неймовірно сумує, у мене є телеграм канал, куди я регулярно публікую спойлери, процес написання книжки та трошки особистого життя. 

Ну а на цьому етапі кажу вам усім до (сподіваємося) скорих зустрічей :). Усіх вас неймовірно люблю.