Опиши у своєму стилі☺️
Усім доброго та сонячного ранку!☺️
Сьогодні вночі мені не спалося, і я скролила стрічку в Тік Ток. (Так, в мене діти, купа справ і обов'язків; а я, як остання дурепа, прокрастинувала із задачами. А потім, замість поспати – гортала Тік Ток.☺️☺️☺️ Але був і плюс – коли моя мала прокинулась, аби посмоктати свою пляшку, я вже була напоготові, бо ще й не лягала☺️, це був прийомчик на випередження)
Так от, наштовхнулася на прикольне запрошення до письменника – Як би ти написав "Я здаюсь", не пишучи "Я здаюсь" ?
Я зайшла, написала, а потім зрозуміла: написане - то ж мій стиль. То я. Наче підбита птаха. Лаконічно і драматично.
І тоді подумала: ми ж усі тут, на Букнет, різні☺️ У кожного свій стиль та подача.
Тож прошу, приєднайтеся. Як би ВИ це описали, мовою свого внутрішнього письменника?
33 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНе можу нічого вигадати, бо я як у тій приказці - уср@ся, но не покорюся )))
Ріна Март, Мені подобається)
Більше не маю сил. Справді…
Так дивно… Стало тихо, ніби хтось вимкнув звук в реальності, і залишилася лише монотонна біла нота, що дзижчала у вусі. Я програв, але чомусь відчуваю спокій. Наче немає сенсу щось вирішувати, обдумувати чи сперечатися. Наче всі думки вмить зникли, і залишилася лише порожня черепна коробка.
Не маю сил встати. Руки й ноги — наче не мої… Не можу змусити себе поворухнутися. Та чи є сенс?
Десь скрипнула гойдалка на вулиці, і мій фокус змістився, але за мить знову накрила довга і давка тиша. Вона тривала не хвилину й не годину — вона здавалася цілою вічністю.
Анжеліка Вереск, Дякую❤️❤️❤️ Це… як здатися після довгої боротьби. Коли те, заради чого жив, раптом зникає — і з ним зникає сенс.
Читаю тут усіх та кайфую))
Мій стяг не майорить — він обіймає землю.
Vad Vin, Ооо! Це достойно! Коротко - але ж як красномовно, і додати нічого. Дякую❤️❤️❤️
Я читач, але цікаво було подивитись відповіді. Дякую за блог❤️
Анжеліка Вереск, ❤️❤️❤️
У вас вийшли гарні рядки...припали до душі. Прямо хочеться кудись записати.
Анжеліка Вереск, Ясно) думаю обидва варіанти можливі:)
"Все..."
Анжеліка Вереск, Нехай чоловіки відпочивають))
Я добровільно відмовляюся від гордості і примусово погоджуюсь на існування.
Лілія Зелена, Звучить як : Я знімаю корону та кладу меч добровільно. Залишаюсь щоб існувати. Але не тому що хочу, а тому що світ не питає. Дякую ❤️❤️❤️
Гарно написано!)))
Magic Melon, Дякую що зазирнули ❤️
Здаватись не можна))
Elli dil, Це задля літературного моменту ❤️❤️❤️
Хрін вам, а не редька. Тільки виплюну землю :)))
Тея Калиновська, Ахаха) ви змусили мене посміхнутись - це дуже автентично! Дякую!❤️❤️❤️
І був день, і була ніч, і світ продовжував існувати. Але безнадія і пустота оповила її душу.
Любава Олійник, Світ йде, люди йдуть, події продовжуються, годинник лічить час, а ваше "здаюсь" – про зупинку, серед безперестанного руху. Дякую ❤️❤️❤️
Я занадто вперта аби здаватися :-) Я, скоріш за все, буду повзти як у тому анекдоті та ще й наостанок кину шапку зі словами: а ось це під огірочки)))
Але щодо написання «я здаюсь» без його так би мовити вживання, то я б написала так:
І несподівано з'являється та мить коли хочеться всіх і все послати до біса, бо вже все просто дістало й тобі набридло бути сильною та витирати комусь соплі.
Аріда Демоніар, Напевно ви автор із реалістичним та прямолінійним стилем))) Але це справді вігукується,дякую!❤️❤️❤️
Я знаходжуся ніби у вирії спогадів... Зараз, тут, тепер, почуваюся молюском на дні глибокого океану, де вода - це хвилі життя, які збили мене з ніг на моєму шляху... А риби - люди, котрі пливуть собі, навіть не дивлячись на крихітну мене...
Тая Бровська, Охо...від чоловіка писати дуже складно)) хай там як, а мислення відрізняється))
— О Боже...
У далечінь несеться погляд мій нічний — чи встигну?
Шепоче, де зєднають нас зворушені світи — не знаю,
— і тихо плачу...
Тая Бровська, Дякую! Навзаєм ❤️✨
Мовчання стало її відповіддю. Єдиною, яку вона ще могла собі дозволити.
Анжеліка Вереск, Саме так, бо останнім часом мені хочеться лише мовчати.
Досить! Набридло! Нехай хтось інший б'ється головою об стіну, намагаючись її розбити, а я більше не хочу...
Анжеліка Вереск, Мої теж. Особливо, коли одночасно навалюється купа проблем. ))
Я люблю ваші твори. Але, що це за депресняк)))Треба наоборот, щось мотивуюче!))
Костів Наталочка, ❤️❤️❤️
"Я - всьо"
Юрій Гадзінський, Відразу згадується спартанський цар, який відправив іншому царю відповідь з одним словом "якщо")) і це було неперевершено)
Все було дарма – все, заради чого я жив. Крізь заволоку з безсилих сліз я дивився на людей, які кудись поспішали й не знали, що саме в цей час, буденно й невідворотно, мене розчавлює гніт поразки. Історія закінчилася, і цього вже не змінити.
Анжеліка Вереск, ♥️♥️
Та ну вас... Якусь депресію розвели))
Дієз Алго, Та ні)) просто хотілось почути індивідуальний стиль кожного)) це наче письменницька магія❤️❤️❤️
Я стомилася, я впала. Нехай це було марно, нехай. Таке життя. Хтось йде далі, хтось підіймається, літає, а я... стою на місці, немов потяг, що забув свого місця призначення. Слабка? Ну й що. Вже й крил немає... А хто ж без крил отих літає?..
Якось так) Доволі цікавий челендж вийшов:)
Віка Лукашук, Дякую ❤️❤️❤️для мене також сила для боротьби асоціюється із крилами) а "здаюсь" - це їх відсутність. Особливо, коли "хтось йде далі, хтось підіймається та літає, а я..таке життя".
Не буде боротьби.
Не буде великого фіналу.
Я просто зупинилась.
Посеред дороги.
І більше не зробила жодного кроку.
Не тому, що не змогла.
А тому, що більше не бачила сенсу.
Aelina, Ще раз упевнююсь, наскільки ми усі індивідуальні)) для когось "здаюсь" - опустити закривавлений меч, для когось завершити партію. А для когось - просто зупинитись посеред дороги. Бо боротись більше немає сенсу, хоча сили і є. Дякую ❤️❤️❤️
Все, що мене не вбиває робить тільки сильнішою. І якщо я лежу розбита, то не ворушуся для того, щоб піднятися з новими силами...
Щось в мене вийшло не "здаюся" а перевести подих :D
Анжеліка Вереск, ☺️❤️
Навіщо боротися далі, якщо все, через що ти боролася, жила і мріяла, виявилося даремно прожитим часом? Я більше не хочу марнувати час, настав час зупинити й перестати жити мріями та боротися за них.
Анжеліка Вереск, (◕ᴗ◕✿)(◍•ᴗ•◍)❤
Я вирішив залишити це. Це було боляче, важко. Але — невідворотно.
Анжеліка Вереск, Хех) дякую❤️
Та пішло воно все на ...
Анжеліка Вереск, Таке життя.
Темні очі завмерли, вчепившись за останні бризки полумʼя. Спітнілі, скривавлені пальці повільно відпустили важке залізо меча, що той з глухим гуркотом впав у багнюку. Просочене сирістю повітря стиснуло легені, і його руки безсильно обвисли по боках. Гомін людських криків та свисту зброї все ще бурхкотів у вухах. Він впав на коліна та ледь чутно видихнув:
— Ми – приречені.
Анна Ленстер, Які ж автори унікальні! Як ви - ще ніхто не відповів! Це наче легенда. Я наче справді стою біля цього воїна, що більше не підніме меча! Дякую!❤️❤️❤️
Розбігаються рядки, розбиваються абзаци,
В розділ більше ні руки, не ворухну і пальцем.
Думка полум'ям покрита, але не натхненним,
І глава моя закрита розпачем страшенним.
Сергіель Краель, Щиро дякую за поетичний уривок! Дуже влучно...Порівняння зупинки у боротьбі з так і не написаними рядками. Це відображає вас. Дякую!❤️
Ця гра закінчена, і я програла... Чи буде нова партія — покаже лише час.
Анжеліка Горан, Оо) такого ще не писали! Порівняння з гральною партією...і автор натякає, що нові спроби все ж, можливі. Дякую ❤️❤️❤️
Я покинула поле бою. Це не капітуляція, а крик душі, яка прагне спокою, аби знову стати цілою.
Леля Карпатська, Оо, як у вас поетично! Ви дуже влучно зрівнили це із полем бою! Здатися, та перестати бути воїном... Дякую!❤️❤️❤️
Просто і лаконічно, без зайвих слів)). — Я більше не можу тримати це. Просто… нехай буде, як буде.
Світлана Романюк, Ви теж ближче до лаконічності)Але, просто, ясно і зрозуміло. Дякую ❤️❤️❤️
Оглядаючись на пройдений шлях, я не відчувала нічого. Всередині пустота, немає того захвату, немає хвилювання за майбутнє, але найстрашніше — немає бажання йти далі.
Я гналася за мрією, геть не помічаючи, як все життя пролітало повз мене. Як дні та тижні змінювались для мене тільки у календарі та новими задачами у записнику.
І ось мені вже це не потрібно. У мене й так не вийде, я не зможу, не вивезу. І йти до кінця сенсу більше не бачу. І на питання "для чого мені це?" більше немає тієї захопливої відповіді.
Еммі Берн, Дякую!❤️❤️❤️Ох як же захопливо та пронизливо! Ваш варіант дуже близький до мого емоційного стану!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати