Перше, що я усвідомив — я один.
І це не просто констатація факту. Це — тиша, у якій ніхто не заважає. Ніхто не образить. Я в безпеці. Можу думати. Можу розмовляти сам із собою — уголос або подумки. І ніхто цього не почує.
Друге — я вільний.
Звучить абсурдно: карцер, діра в підлозі, хліб і вода. Але я був вільний від усього зовнішнього. Від обов’язків, очікувань, невизначеності. Я знав, що буде завтра.
Іронічно, але я досяг тієї самої «впевненості у завтрашньому дні», про яку всі мріють на волі. Тут не треба думати, як платити за оренду, чим харчуватися, де працювати. За тебе вже все вирішили.
Згодом я зрозумів: свобода — це право вибору. Саме воно робить людину вразливою. Бо можна помилитися. Програти.
А тут… вибору немає. І в цьому — дивне, але реальне полегшення.
Пізніше я зрозумів: свобода — це не спокій. Свобода — це вибір. А вибір завжди ризик. І біль. І вразливість. Бо можна помилитися. Програти. Іноді — остаточно.
Але хіба не це робить нас живими?
Я поділився з вами уривком зі своєї книги: Подорож до в’язниці й назад
І хочу спитати вас:
* Чи відчували ви коли-небудь подібне?
* Чи здавалась вам свобода чимось важким, навіть небезпечним?
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиІнколи є таке, коли практикуєш аскезу...
Romul Sheridan, Цікава думка!
В мене було таке відчуття, коли ми з окупації виїхали до Європи на третій місяць початку війни. Саме такі відчуття і були, що на початку блогу написані у вас. Сльози текли самі по собі. Я ще ніколи не відчувала себе такою щасливою та вільною.
Марина Мелтон, Щиро радий, що ви знайшли свою свободу та щастя після такого важкого досвіду. Це, без сумніву, велика перемога. Бажаю вам тільки світлих і спокійних днів у майбутньому!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати