Нам завжди важливо мати контроль над власним розумом. Бути впевненим у тому, що ми говорили, що кому обіцяли...

Чим займалися вчора.

Це — цілісність. Ми — наш мозок. Пам'ять.

А от Владислав, схоже, залишився без цієї цілісності. 

Немає певності в тому, що відбувається. 

Бо щось сталося дорогою додому. А ніяк не згадаєш, не збереш до купи. Хтось, або щось заважає.

А близький друг (практик-психолог, між іншим!), здається, взагалі насміхається, уникає діалогу...

"Дорога" — це той самий, мій най-най-най перший жахастик, написаний ще в далекому 2011 році. А зараз — доведений до ладу. Фіналізований і фатальний.

Як проблема Влада.

Ця історія на мою думку більш "сира", ніж мої сучасні твори. Я ще юний. Дуже. Тільки пізнаю себе та власну підсвідомість. Вчуся слухати мовчання.

Але — є щось у "Дорозі". Перечитую інколи, повертаюсь. А зараз знову публікую на Букнеті. Після серйозної редакції та з окремою обкладинкою.