Ох...ці колишні))

Вітання)) 

Ай правда...ну ці колишні. От що ж ти їм зробиш? Якщо вони тобі життя підпортили або вчинили по-свинячому). А от Аріна, героїня книги "Занадто різні екземпляри" вирішила назвати начесть колишнього так би мовити свого сільського хряка.

Ну а на свята зарізати його, та ще й тушованки зробити. Хоч якась користь)) Бо ж колишній цієї дівчини не лише поводився з нею по свиньки, а й довів її до стану "свинки", так би мовити, коли їй нестерпно хотілося їсти усе та підряд. 

В Святослава ж, Аріниного нового хлопця, ситуація протилежна. Колишня навпаки з нього крові попила і перетворила на курагу))

І ось ці два, на перший погляд, занадто різні екземпляри, тепер приводять себе до ладу у спільній парі. Точніше власні серденька. Але на які тільки жертви доводиться йти міському хлопчині, ради сільської дівчини)). Але він не здається і не ламається)), а навпаки дуже навіть старається))

Уривок з книги:

"— Ого, який великий, майже як я, — сказав з захватом.

— Угу, ми його відгодували, а ти так сильно не перехиляйся, а то ще де гепнеш туди.

— А що ж вони їдять? — трохи подався назад хлопець, прислухавшись до поради Аріни.

— Та все їдять.

— Що і людей можуть з'їсти? — здивовано глипнув на дівчину хлопець.

— Можуть, чого ж ні. Алік у нас свин не перебірливий. Поїсти любить. 

— Матінко рідненька, а свині виходить небезпечні тварини, хижаки! — цілком серйозно сприйняв слова Аріни хлопець, — Хто б міг подумати, що якась свиня, може людину того…зсвинячити, так би мовити.

Аріна лиш хихикнула про себе і сказала:

— Ну не те щоб хижаки. Просто вони всеїдні. А як голодні, то цілком можуть стати хижаками. Ти он вечері почитай, проглянь статистику, скільки людей було з'їдено свинями, і скільки свиней з'їли люди. 

Святослав лиш нервово глитнув, пальцями вчепившись в дерев'яний бар'єр. Але за кілька секунд голосно зойкнув відчувши мокре рило Аліка на своїх пальцях.

— Матінко!! — тільки крикнув перелякано забираючи руки.

— О, — вже заледве стримувала сміх Аріна, — Алік вже принюхується. Певно ти виглядаєш йому смачним. 

— Аріночко, Квіточко, благаю, йдемо звідси. Щось мені тут не комфортно геть стало, — вирішив вшиватися звідси Святослав поки не пізно. А з-за дерев'яної огорожі вже чулося свиняче, як йому здавалося, голодне хрюкання. Хро-хро…

— Так, треба в мами запитати чи давала вона Аліку, що їсти, а то гляди, він вирветься і з'їсть тебе, — промовила холодним голосом, на що хлопець лиш глитнув і запитав:

— А що таке вже бувало? 

— Що саме? Що Алік когось їв, чи те, що виривався? 

— І те і інше…

— Та бувало, чого ж ні? — стенула плечима Аріна, — Он, минулого року він Петра з'їв…

— Кого? — аж в холодний бік кинуло хлопця.

— Та Петьку, то півень наш був. Залетіло дурне до Аліка, ну а той його вхопив, та й того…ну з'їв короче….

— Фух…— аж попустило Святослава, — Так треба було з того починати, що Петя це півень, — схопився за серце.

— Ну і було один раз втік нам Алік. Рилом якось відкрив двері й давай по подвір'ї гонити. Ледве ми його з мамою назад в стайню загнали…

— Це страшне…— вичавив з себе хлопець.

— Та ти не бійся так, ми його на осінь того…Ну заріжемо. Привезу тобі Аліка в трилітрових банках у вигляді тушкованок."

Гарного часу доби, будьмо людьми, а не свиньми)) Навіть не знаю, що ще й додати)) То жартую) доброго настрою.